Кость Лемешев - Капiтани космосу

Третя, остання година робочого дня закінчувалася. Черговий радист міжпланетної станції зв’язку «Земля» Олег Денисов все частіше відводив погляд від численних приладів, підхоплювався з крісла і робив крок до дверей. Але радиста Шао Лі, який мав змінити Олега, все не було.

— Бач, який точний! — докоряв про себе друга Олег. — Знає ж, що о шостій я маю зустрітися з Наташею…

При згадці про дівчину юнак аж оглянувся довкола: чи не висловив він своїх думок вголос? Та в радіозалі на всю широчінь високих стін лише сяяли блиском панелі з приладами, рясніли різнокольоровими сузір’ями кнопки, м’яко відбивали світло згаслі екрани телезв’язку.

Нікого. Він сам, наодинці з своїми несміливими, але радісними думками. Наташа! Олег силкувався уявити її усміхнені очі, згадати слова, які вона говорила вчора на прощання, і не міг. З пам’яті чомусь зринуло несподіване і випадкове: легкий подих вітру підхоплює пасмо пушистого волосся дівчини і м’який дотик обпікає Олегові щоку. Невже вона тоді догадалася, чому він нараз знітився і розгубився, чому відмовився від цікавої роботи на Камчатці і опинився тут, на Новій Землі?

Олег поглянув на годинника і зітхнув: хвилинна стрілка підіймалася до зеніту. Ну, хоча б хвилин на п’ять піти з роботи раніше! Тоді б вони з Наташею встигли злітати в Москву, на прем’єру нової феєрії, створеної поетами після польоту на Венеру. А тепер? Що він скаже Наташі? Затримався в справах? Де там! За місяць робота в міжпланетній радіостанції на Новій Землі Олегові ще ні разу не пощастило чергувати в нічних змінах, коли проводилися найголовніші сеанси міжпланетних радіозв’язків. Всі свої три години вечірньої зміни Олегові доводилося приймати і передавати за адресами інформації з автоматичних станцій на супутниках і хіба що — якнайбільше — радіограми від різних геологічних партій на Місяці. Все це робили автоматичні прилади, кібернетичні пристрої та обчислювальні машини. Олег стежив за їх роботою і дуже рідко втручався в злагоджений ритм автоматики…

Різкий і тривожний сигнал центрального приймача змусив Олега здригнутися. Голубим сяйвом засвітився великий екран головного відеофона.

— Земля! Земля! — залунав дужий голос з репродуктора. — Слухайте і дивіться Венеру! Земля! Земля! Слухайте і дивіться Венеру!

Олег кинувся до пульта, рвучко повернув важіль двостороннього телезв’язку. Стривоженим бджолиним роєм загули прилади, налагоджуючи зв’язок. Телевізійний сигнал блискавично шугонув від антени станції до системи рухомих і нерухомих по відношенню до Землі ретрансляційних станцій на супутниках, відбився, посилився, миттю перетнув простір, досяг приймальної апаратури на таких же станціях навколо Венери, знову відбився, знову посилився і, заспокоєний в озерці екрану, зобразив перед тим, хто викликав Землю, збуджене обличчя Олега.

А перед Олегом на великому екрані головного відеофона все чіткіше вимальовувалося обличчя радиста з станції «Венера». Ще мить — і на пульті засвітилася зелена лампочка. Гудіння шукаючих і пізнаючих пристроїв завмерло.

— Я — Земля! — закричав Олег. — Я — Земля! Слухаю і бачу Венеру!

— Та й я тебе, хлопче, бачу, — не втрималась від посмішки людина на екрані. — Кричиш, аж у вухах лящить. Мабуть, новенький?

— Черговий радист Денисов! — підвівся Олег.

— От що, товаришу Денисов. Я радіоінженер з Венери Павлов. Терміново дай мені телерадіозв’язок з Почесним Президентом Академії Наук Сергієм Петровичем Кедровим. Термінова і закрита розмова. Зрозуміло?

— Є дати термінову і закриту!! — натиснув першу кнопку на пульті Олег. Широка ліва панель з екраном посередині зробила плавне півколо і застигла проти екрану, з якого дивився на Олега Павлов.

— Готуй ще один екран, — сказав Павлов. — Доки я буду говорити з Кедровим, треба буде розшукати і підключити до нас льотчика-космонавта Віктора Юрійовича Чуєва. Коли саме — скаже Кедров.

Якби Олег знав, що через кілька днів кращі художники візьмуться за пензлі, щоб відтворити на полотні цю історичну подію, де він буде зображений в оточенні славнозвісних людей на екранах, він, мабуть, подбав би про відповідний до моменту вираз обличчя і особливу поведінку. А тепер Олег просто працював. Працював з насолодою. Нарешті ж, і він веде міжпланетний зв’язок!