Кость Лемешев - Капiтани космосу

— Ага, клишоногий, сьогодні я прокинувся раніше тебе! Це ти, опецьок, проспав у своєму барлозі підйом. Сьогодні ж неділя. Ось тобі за це!

Сергія охопило звичне весело збудження, з яким він кожного ранку починав «зарядку» з роботом. Схопивши подушку, він з силою пошпурив її в голову Мишка, пружиною скочив з ліжка, знаючи, що ведмідь, піймавши кинуту річ, негайно і точно пошле її назад. Це була перша «вправа». Потім Сергій подавав команди і разом з Мишком робив ранкову гімнастику, добиваючись все більш точної координації рухів робота. Зарядка звичайно закінчувалась боротьбою, в якій Сергієві завжди доводилось поступатися перед Мишком. Та сьогодні робот поводив себе якось дивно. Впіймавши подушку, він спокійно поклав її на ліжко.

— Легковажність не прикрашає юнака. Майбутній капітан космосу повинен займатися підготовкою до польоту, а не грою в м’яч, — тонким голосом сестри Людмили сказав Мишко. — Запам’ятайте це, мій хлопчику!

— Ось це хто?! — стрепенувся Сергій, згадавши вчорашню зустріч з батьком, сімейну нараду і головне — рішення про його, Сергіїв, наступний політ на плазмольоті в глибини космосу в складі рятівної експедиції. — Ура, Мишко!

Аж колесом пішов по кімнаті Сергій. Аж пісню дзвінку затягнув хлопець. І даруйте йому, дорогий читачу, його невгамовну радість. Він любив свого діда, хоч і не бачив його. Він розумів, що космонавти в біді, хоч за своє життя ніколи не знав горя. Та Сергій був молодим хлопцем. А молоді і в майбутньому, мабуть, всі отак безпосередньо, без роздумів сповнюватимуться щасливої радості від думки про наступний політ.

— Ну, зажди ж! — підійшов до Мишка Сергій. — Віддячу я тобі, сестричко, за підступність. Знатимеш, як робота проти творця настроювати.

Посміхаючись, Сергій підійшов до Мишка, натиснув біля його вуха кнопку і замогильним басом сказав: «Так завжди буде закінчуватись лукавство племені кирпатих!». Потім юнак відкрив на грудях робота невеличкі дверцята, пересунув кілька важелів і, давши ведмедеві в лапи вазу для квітів з водою, скомандував: «Виконуй!»

Робот м’яко повернувся і пішов до виходу. Двері були зачинені, але Мишко, немов принюхуючись, торкнувся носом ручки-заскочки. Двері тихо відчинилися.

А за хвилину в кімнаті сестри пролунав веселий зойк в супроводі басовитого повчання. З мокрим обличчям і волоссям, в спортивному костюмі в кімнату Сергія вихорем влетіла Людмила.

— Помста ледарям і ведмедям! Тільки помста!

— Не піддамося кирпатим! — регочучи ухилявся Сергій від наскоків сестри. Та стусани нападниці ставали все дошкульнішими, і Сергій гукнув: — Мушко, на допомогу!

В кімнату швидко вбіг робот-ведмідь і став між юнаком і дівчиною.

— Це чужий, Мишко. Взяти його! Раз…

Ведмідь повернувся вишкіреною мордою до Людмили, шерсть на його спині наїжачилась.

— Два…

Лапи ведмедя зігнулися для стрибка, в очах спалахнули зелені вогники. Людмилу немов вітром вимело з кімнати.

— Знай наших! — крикнув їй навздогін Сергій, але й сам здригнувся, глянувши на робота спереду, — вигляд у Мишка був не на жарт хижий і грізний. Лише на тому тижні, готуючись виступати з Мишком у самодіяльній п’єсі, Сергій закінчив розробку електронно-звукової схеми, яка по команді «чужий» підіймала на роботі наелектризовані шерстинки і запалювала зелені лампочки в очах. Скомандував би Сергій «три!», і робот дійсно кинувся б на людину.

— Відпочивати до слова «Вега!» — кинув роботові Сергій і побіг у ванну кімнату. Ведмідь безвільно обм’як.

— Вега! Вега! — повторював Сергій, хлюпочучись під душем. Треба було затвердити в пам’яті слово-ключ, інакше, забувши його, доведеться розбирати робота до гвинтика, щоб знову змусити його «ожити».

За сніданком у просторій і світлій їдальні, суцільна прозора стіна якої виходила на широку і повноводу ріку, Людмила, ховаючи посмішку, сердито скаржилась батькові та матері:

— Не розумію, як можна шибеників у космос посилати. Братик тільки пустощами й займається: вже навчив свого Мишка на людей кидатись! Цей «великий винахід» схожий на його «вічний двигун», якого він сконструював ще в шостому класі. Пам’ятаєте? Багато галасу даремно…

— Подивимося, що створиш ти, коли закінчиш свій хімічний факультет. А я свого Мишка в плазмольот візьму. Його електронна пам’ять краща, ніж у деяких першокурсників.

— Годі вам воювати, — тихо сказала Ольга Олексіївна. — Серьожі завтра вирушати, а ви знову за своє…