Кость Лемешев - Капiтани космосу

Кілька місяців плазмольот при потрійному перевантаженні набирав швидкість і нарешті досяг субсвітлової. Ми надовго відірвалися від усіх сигналів з Землі. Пройшло ще півроку польоту. Плазмольот вже пройшов третину курсу, коли на його шляху постала гігантська хмара космічного пилу. Спершу ми вирішили пробитися і за допомогою струменів плазми пройшли хмару. Та виявилося, що це було лише одне, перше кільце гігантської спіралі з космічного пилу. На шляху корабля виникло ще дванадцять таких кілець з погаслими металевими зірками поміж ними. Ми вже минали погаслу систему двох таких зірок, коли несподівано закінчилися запаси дейтерію. Чому так сталося, — читайте в записках майора Германа Новикова. Залишившись майже без енергії, ми споряджаємо наш бортовий автоматичний плазмольот-розвідник, задавши йому програму польоту до Сонячної системи, і сподіваємось, що наші сигнали почують люди.

Дорогі земляни! Товариші! Люди!

Ми зробили все, щоб на останні кілограми дейтерію максимально загальмувати політ корабля. Тепер ми рухаємося по величезній орбіті навколо двох залізних зірок. На наше щастя, шлях вільний від астероїдів і пилу, але цей шлях — мертва орбіта, з якої ми вже самі ніколи не вийдемо…

«Плазмольот вилетів у тисяча дев’ятсот вісімдесят восьмому році, — підраховував Кедров. — Більше півроку він перебував у польоті на субсвітловій швидкості. За цей час на Землі згідно з теорією відносності минуло близько сорока років. Тепер у нас є ще досконаліші плазмольоти, які досягають субсвітлової швидкості в значно коротші строки, мають більший швидкісний коефіцієнт. Треба негайно діяти».

— …Наш плазмольот-розвідник буде йти першу половину шляху з десятикратним перевантаженням, — вів далі голос з плівки, — на граничних для апаратури прискореннях. Це значить, що він досягне Сонячної системи за два-три місяці. Якщо хоча б ще через півроку ми побачили своїх рятівників — це було б перемогою…

«Зараз Юрію Чуєву, — підраховував Кедров, — двадцять дев’ять років, а його синові Віктору повинно бути на Землі сорок, майорові Герману Новикову — тридцять два, а його синові Іванові вже сорок шостий. Юрій і Герман не знають, як зростали їх діти, які професії вони обрали. А чи не можна включити синів до складу рятівної експедиції? Зустріч з батьками в космосі була б для них великим щастям».

Тим часом капітан Чуєв закінчував своє повідомлення:

— Про всі особливості нашого рейсу в космосі, розрахунки шляху плазмольота від Марса до хмари космічного пилу докладно розповідає наш бортовий журнал. Дуже хотілося б, щоб він потрапив до рук Сергія Петровича Кедрова, творця першої «райдуги».

Я закінчую, дорогі земляни. Передайте наш привіт з глибин космосу всім людям, нашим близьким і рідним.

До побачення, люди. Ми чекаємо зустрічі, дорогі товариші!

…Кілька хвилин у радіозалі панувала напружена тиша. Приголомшений всім почутим, Олег злякано дивився на заціпенілого Кедрова.

— Юрій Степанович… Юрко… — прошепотів Кедров. — Я ж тебе, рідний хлопчику, з дня народження пам’ятаю. — Кедров зробив величезне зусилля, ковтнув повітря і, вже звертаючись до Лебедєва, сказав: — Капітан Юрій Чуєв народився дванадцятого квітня тисяча дев’ятсот шістдесят першого року в свято здійснення першого космічного польоту Юрієм Гагаріним. В той час багато хлопчиків були названі Юріями. А сім’я Чуєвих була мені близькою… Ви чули, які вони молодці, міжзоряні мандрівники? Таке нещастя, а в них і тіні сумнівів про близьку зустріч нема. Ви уявляєте, які там люди, Валентине Михайловичу?

— Так, Сергію Петровичу. Треба негайно лаштувати плазмольот у дорогу. Негайно!

— Вірно, колего, але спершу треба підготувати до цієї звістки всіх рідних і близьких космонавтів…

Олег аж рота розкрив від невимовного бажання сказати, що льотчика-космонавта Віктора Чуєва — сина Юрія Чуєва — вже розшукано і зв’язок можна починати хоч зараз.

— Я просив хлопців розшукати льотчика Чуєва, — сказав Лебедев. — Тільки він щойно з санаторію. Обережно з ним треба.

— Я сина Юрія Чуєва знаю, — відповів Кедров. — Великої мужності і витримки людина. Давайте зв’язок.

Олег подивився на Шао Лі, той повернув важіль, і на третьому екрані з’явилося усміхнене обличчя людини років сорока.

— О! Та тут ціла академія! — гучним басом привітала вона вчених. — Привіт москвичам, покорителям Венери, і вам, хлопці-новоземельці!

— Здрастуйте, Вікторе Юрійовичу, — м’яко, по-батьківському заговорив Кедров. — А ви де зараз?