Кость Лемешев - Капiтани космосу

— В кабіні лайнера на шляху до Харкова. А завтра вже буду на плазмодромі. Ви ж знаєте, як на нас чекають на Меркурії. Треба терміново доставити обладнання для нової фотоелементної станції.

— Так-так, — немов не чуючи, вів далі Кедров. — Ви, Вікторе Юрійовичу, людина мужня…

— Щось сталося вдома? З Олею? — зігнав посмішку Чуєв. — Говоріть, Сергію Петровичу!

— Та скажу відразу. Одержана звістка про вашого батька, Вікторе Юрійовичу…

— Батька? — зблід Чуєв. — Та говоріть же!

Олег пильно вдивлявся в обличчя уславленого льотчика-космонавта, і йому до болю чітко передавалися всі відчуття сина, який все життя чекав на зустріч з батьком. Сам того не помічаючи, Олег і губу прикусив, як Чуєв, доки повторювався звуковий лист Юрія Чуєва з космосу, і полегшено зітхнув, і посміхнувся в кінці, і знову насупився, зажурений.

— Батько… На замкненій мертвій орбіті! Така колосальна відстань… — немов пробуджуючись, сказав Чуєв. — Я знаю, як йому там нелегко…

— Але ж ви забуваєте, — штучно весело почав Лебедев, — що він тепер молодший за вас на цілих одинадцять років. А молоді все здолають, Вікторе Юрійовичу.

— Я не про те, — в задумі сказав Чуєв. — Ви розумієте, як мені важко відмовитись від участі в експедиції? Але ви розумієте і те, як мене чекають на Меркурії. Там теж люди, товариші, а я поки що один маю практику водіння плазмольотів у те вогняне пекло.

— Значить, — просяяв Кедров, — відмовляєтесь?

— Так, — твердо сказав Чуєв. — І батько зрозумів би мене. Він зробив би так само.

— Правильно, Вікторе Юрійовичу! — з повагою дивився на Чуєва Кедров. — Ви достойний син Юрія Чуєва. Вашого батька врятують інші. Підготовку почнемо негайно. Останнє запитання: які ваші пропозиції щодо спорядження експедиції?

— У мене? — перепитав Чуєв у задумі, і раптом очі його дивно блиснули. — У мене прохання до вас, Сергію Петровичу. Лише ви один зможете умовити Наукову Раду Академії виконати його.

— Слухаю, Вікторе Юрійовичу. Постараюся виконати всі ваші прохання.

— Я прошу до складу експедиції ввести мого сина, мого Сергійка. Сергія Чуєва.

— Вашого сина? — підвів волохаті сиві брови Кедров. — Онука Юрія Чуєва? Та він же, мабуть, ще зовсім дитина?!

— Йому сімнадцятий пішов, — швидко заговорив Чуєв. — Закінчив школу першого ступеня і працює лаборантом у астронома Добробаса. Як любитель-радист, одержав першу премію за відеофонний зв’язок з Марсом. Ну, що ще? Спортсмен. Ви, Сергію Петровичу, подивилися б, як ця дитина, ваш малий тезко, гантелями грається, з літака на парашуті стрибає та в центрифузі по два сеанси витримує — не те б сказали!

— Досить, досить! — засміявся Кедров. — Найбільше ви мене тим підкупили, що ваш син — мій тезко. Ну, й хитрий же ви, Вікторе Юрійовичу!

— Я про те думаю, — вів далі Чуєв, — що в тривалі міжзоряні рейси ми й повинні будемо такі команди посилати, щоб там була половина молоді. Може, не таких, як мій син, але не старше 20 років. За дорогу молоді космонавти і інститути космонавтики покінчають і, повернувшись, практикою польотів володітимуть.

— Ну, добре, добре. Про це вже я з своїми колегами говоритиму. Взагалі — чудово, навіть символічно те, що в космосі зустрінуться дід з онуком. Обидва — молоді!

— А про що пише майор Новиков у своїх записках? — звернувся Чуєв до Лебедєва. — Чому на плазмольоті не вистачило дейтерію?

— Всі записки майора Новикова шифровані. Він же був першим випробувачем плазмольотів. Зараз обчислювальна машина нашої станції вже працює над розшифруванням. За день ми передамо повний текст записок в Службу Безпеки польотів на плазмодром.

— О, у мене вже починається посадка, — подивився в цю хвилину кудись вбік Чуєв. — Значить, через день-другий по дорозі на Нову Землю я загляну до вас, Сергію Петровичу, з Москву.

— Чекаю, Вікторе Юрійовичу. Привіт всьому вашому дому!

Олег і Шао Лі довго дивилися на погаслі екрани. Зустрівшись очима, вони мовчки і міцно потиснули один одному руки.

— Будемо проситись в експедицію! — рішуче сказав Шао Лі. — Обов’язково доб’ємося!

— Мене не візьмуть, Лі… Ох, не візьмуть! Всього місяць практичної роботи. А ти… ти ж, крім радіосправи, і плазмольоти вивчаєш, і інститут закінчуєш. Я сам за тебе прохати буду, Лі.

Шао Лі міцно обійняв за плечі вірного друга.

Сергій прокинувся від яскравого променя на обличчі, відкрив очі, мружачись сів на ліжку.

— Доброго ранку, товаришу конструктор! — почувся знайомий голос з кутка, і до ліжка, кумедно дибуляючи, підійшов робот-ведмідь «Мишко». — До підйому залишається десять хвилин.