Макс Кидрук - Бот

Десь за спиною українця застогнав Штаєрман, відсуваючись ближче до виходу.

— Ти добре подумав? — звів одну брову Хедхантер. — По-моєму, ідея — лайно.

— Так, подумав.

Хедхантер неохоче розкрутив петлю, що стягувала зап’ястки бота. Той схилився над столом і почав водити пальцем по аркушу. Рухи були різкими, механічними.

Лаура та Ральф аж роти порозкривали від хвилювання.

— Дайте мені маркер! — вигукнув Тимур. — Швидше.

Тіана Емерсон, покопавшись у шухлядах з канцелярським начинням, знайшла чорний маркер і перекинула його Тимуру. Хлопець, знявши ковпачок, поклав фломастер перед ботом. «Малюк» перестав водити пальцем і втупився у предмет, який йому підсунули.

— Він не знає, що з ним робити, — неголосно підказав Ральф.

Тимур узяв маркер до рук і кілька разів черкнув ним у кутку листа, показуючи, що той малює. Бота аж пересмикнуло, він вирвав фломастер з рук програміста. Затим швидко, не відриваючись, накреслив такий самий за розмірами рівносторонній трикутник, симетрично перевернутий відносно першого, і взявся його замальовувати.

Менш ніж через хвилину зображення на аркуші стало таким:

Лінії були ідеально рівними. Ту частину, що була надрукована, від тієї, яку домалював бот, можна було відрізнити тільки завдяки тому, що чорний колір маркера ледь відрізнявся від чорної фарби принтера. Бот сформував геометрично правильну шестикутну зірку. Зірку Давида.

Хедхантер витягнув шию, сконфужено розглядаючи малюнок.

— Це що за фігня?! — заревів він. Вепрячі очі велетня полізли на лоба. — Цей гівнюк хоче сказати, що він єврей? Та вони знущаються з нас! З’їли половину людей в Атакамі, а тепер скиглять, що вони євреї. А ми, значить, срані фашисти! Так? — Ріно побагровів і бризкав слиною. — Штаєрмане, ти де? Підходь, поздоровкайся з родичем, твою маму!

Тимур відчув, як щось тьохнуло під серцем. Аж холодок пішов по грудях. Штаєрман несміливо огризнувся, Хедхантер щось заволав до нього, але програміст нічого не чув. Його рука потяглась до аркуша, який знайшли в кімнаті Вадима Хорта. Він вилупився на химерно покручену лінію, відчуваючи, як мороз перемістився з грудей на спину. Це не карлючки. Це… Тимур напружився. Стиснув пам’ять, мов простирадло, яке викручують після прання. Він десь бачив цю лінію. Він вивчав її, бо вона володіє специфічними властивостями. Це було в університеті? Ні. Значить, стикався, коли студіював програмування. Він гнався за спогадами, хапаючи їх, віддираючи від темряви, і тут з нізвідки в мозку проступило: КРИВА ПЕАНО.

— Тіано, чи не могли б ви передати мені олівець і аркуш паперу? — відсутнім голосом попросив Тимур. Він боявся поворухнутись, знаючи, що ниточка спогадів може вислизнути з рук.

Бразилійка виконала прохання, діставши з шухляди акуратно загострений олівець і чистий аркуш А4. Програміст поклав аркуш перед собою і втупився в незайману білість. Зі сторони він нагадував зосередженого медіума на спіритичному сеансі. Насправді хлопець гарячково згадував. Будь-хто, дотичний до 3D-графіки, має досконалу зорову пам’ять і геометричне мислення. Хай би як старався, Тимур не міг явно пригадати, що собою являють криві Пеано, але він міг почати їх малювати , і таким чином відновити в голові необхідну інформацію.

Закусивши нижню губу, українець вибудував квадрат, користуючись пластиковим килимком для мишки замість лінійки.

Верхню сторону на око поділив на п’ять частин точками. Далі, спираючись на 2-й та 4-й відрізки, накидав два менших квадрати, перший з яких лежав за межами фігури, а другий — всередині неї. Ті самі дії повторив для інших трьох сторін:

Потому, перевернувши олівець, витер гумкою відрізки, якими маленькі квадрати дотикались до великого. Отриману фігуру Тимур гарно навів олівцем:

— Ти готуєш наступне зображення? — присунувшись, зацікавився Ральф.

Хлопець не відповів. Малювання поглинуло його. Решта функцій мозку поблякли. Кінчики пальців поколювали — з них виливалось давно забуте знання.