Юрій Смолич - Прекрасні катастрофи

Повернувшись на батьківщину з перетвореними в механізми самим поміщиком Гальванеску, Чіпаріу та Йонеску, Сахно негайно звернулася до хірургів з просьбою повернути життя своїм «мертвим» супутникам.

Радянським ученим вдається, нарешті, після довгих шукань знайти спосіб відживлення перетворених в автомати людей. Але відживлений Гальванеску перерізує собі вени, кінчає життя самогубством, а перед цим в приступі безсилої люті вбивав човняра Йонеску.

Горький писав: «Немає фантазії, в основі якої не лежала б реальність». Чи можливо з наукової точки зору те, що розказано в повістях? Чи можна говорити про фантазію Смолича як про розвідку майбутнього науки?

Коли писалася ця повість, техніка тільки конструювала перших «роботів», механічних «людей». Це були недосконалі і громіздкі механізми, які насилу могли бути використані для реальних практичних цілей. Хто міг в ті часи подумати, що майбутні «роботи» перевершать в окремих галузях діяльності досконалий людський організм з його мислительним апаратом і будуть здатні, наприклад, швидко перекладати з однієї мови на другу, запам’ятовувати факти і відтворювати їх, коли в цьому буде потреба, тобто ці «роботи» матимуть надзвичайну «пам’ять», яка перевершує пам’ять людську, що вони будуть здатні провадити найскладніші математичні обчислення, до того ж з блискавичною швидкістю, що появляться «геніальні» автомати, здатні самостійно керувати і складним виробництвом, що, нарешті, появляться цілі заводи без робітників.

Але все це — механізми, автомати, які виконують функції, що їх раніше могла виконати тільки людина. Яка ж рація перетворювати людину в механізм? Залишивши в стороні доцільність такого перетворення, запитаємо: а чи можливе взагалі таке перетворення з науково-медичної точки зору?

Читаючи Смолича, віриш у можливість таких експериментів. В цьому — сила і майстерність творів: примусити читача повірити у фантазію, як у реальний факт. Розв’язуючи проблему консервації живих тканин і навіть органів, ми наближаємося до розв’язання проблеми консервації цілих організмів, а з часом, коли буде розкрита природа нервових процесів, не виключена можливість, що думки можна буде передавати на відстані без участі слів або рухів.

Певна річ, тут ідеться лише про реальність дослідів Гальванеску тільки з загальнобіологічного медичного погляду. В умовах соціалістичного суспільства ні у кого, звичайно, не може виникнути такої маячної ідеї — автоматизувати людину. Та коли б автоматизація людини була б уже нині підготовлена сучасним рівнем розвитку медицини, то в буржуазному суспільстві навряд чи відмовилися б від цієї ідеї. Хіба німецький фашизм не став на шлях фізичного винищування цілих народів? Поділивши людство на «арійців» і «неарійців», надавши «арійцям» властивостей «надлюдини», хіба він не скористався б з дослідів Гальванеску, коли б їх можна було виконати? Хіба не стали б на той же шлях американські буржуазні ідеологи, які заговорили про «еліти», про «обранців», що їм нібито, як здібним, розумним і вольовим, належить безроздільна влада над «юрбою»? У своїй скандально відомій книзі «Шлях до порятунку» американець Фогт вимагав з допомогою воєн і хвороб «скоротити зайве населення» земної кулі. А англійський професор Хілл обурюється тим, що наука використовується для поліпшення здоров’я і продовження життя людей, — цей факт, як твердить він, веде «до посилення міжнародної напруженості і безпорядків», бо сприяє зростанню населення. Намагаючись виправдати війни, буржуазні ідеологи пояснюють їх причини «надлишком енергії», «зміною клімату» і просто… нудьгою. Саме нудьгою пояснює професор Райт у своїй двотомній книзі «Дослідження війни» виникнення воєн і пов’язані з ними страхіття і т. д.

Безперечний інтерес викликають ті сторінки книги Смолича, які присвячені відновній хірургії, операціям на серці, відживленню організмів. Тут у Смолича реальні досягнення того часу, коли створювалися повісті (1928–1933 рр.), переплітаються з фантазією, яка нині вже здійснилась.

Письменник говорив про операції на серці як про факти надзвичайні, які вражають уяву, а зараз, в наші роки, ці операції роблять не тільки при пораненнях (це порівняно не так важко і можуть виконати рядові хірурги), але і при складних захворюваннях серця — звуженні отворів між порожнинами, вроджених пороках тощо. Таких операцій радянські хірурги Бакуєв, Мєшалкін та інші зробили вже багато. В експерименті на собаках Деміхов здійснив пересадку серця, а в одному випадку разом з серцем пересадив і легені, вийнявши перед тим у піддослідної тварини серце і легені. Ця собака з чужим серцем і легенями недавно демонструвалася в Москві, в, Академії медичних наук.