Юрій Смолич - Прекрасні катастрофи

Думбадзе з Коломійцем протелефонували на квартиру місіс Ліліан. Відповіді звідтіля не було. Вони протелефонували до Спектрарія, на квартиру Ями. Звідтіля відповіді також не було.

— Дивно, — розчаровано сказав Коломієць.

— Дивного, — відказав Думбадзе, — нічого нема. Що не кажіть, а останні події неабиякі. Або місіс Ліліан, до краю знервована, бродить десь по місту, або, добре зваживши всі обставини, вчасно потурбувалася не мозолити очей членам ревізійної комісії, а особливо — губернаторові. Так чи так, її нема, і я дуже шкодую, що ми не можемо навіть попрощатися з нею.

— Ідея! — раптом скрикнув Коломієць.

— Викладайте її сюди!

— Я гадаю, є одна особа, яка повинна знати, де нам шукати зараз місіс Ліліан.

— Ви говорите про…

— Ви не помиляєтеся, я говорю про Альберта Сю.

Думбадзе хитро поглянув на свого товариша.

— А ви маєте рацію, друже. Скажу одверто…

— Не будемо, друже, шукати причин, але останні дні місіс Ліліан дуже часто можна було побачити в компанії цього горбатого клерка.

— І то — здебільшого наодинці. Ви праві, ми зараз повинні дізнатися в нього.

Думбадзе підійшов до дзвінка і подзвонив до швейцарської.

Через дві-три хвилини до кімнати з’явилася молода красуня Мехта.

— Добридень, Мехто, — привітав її Думбадзе, використовуючи всі, здобуті за ці дні, слова з мови гінді, бо Мехта погано розуміла англійський діалект, — добридень, Мехто, ми хочемо просити вас піти до містера Сю, — знаєте, цього маленького горбатого урядовця англійських джентльменів, чорт би їх побрав, і покликати його до нас. Скажіть йому, будь ласка, що ми дуже хочемо його бачити.

— Урядовця Сю нема, — відказала Мехта. — Урядовець Сю пішов у гори.

— В гори? Чорт забирай, саме час для прогулянки!

— Урядовець Сю не пішов гуляти, — сказала Мехта, — урядовець Сю пішов у гори зовсім.

— Що?

Товариші спантеличено перезирнулися.

— Ви кажете, він пішов зовсім?

— Так.

— Ф’ю! Нічого не розумію, — признався Думбадзе. — Що це з ним?

Мехта не порахувала це за запитання донеї і стояла мовчки. Деякий час помовчали й Думбадзе з Коломійцем. Коли Мехта, почекавши ще трошки, повернулася до дверей, Думбадзе схопився до неї.

— Стривайте, Мехто! Може, ви тоді знаєте, де нам зараз знайти місіс Ліліан? Місіс Ліліан, розумієте?

— Лі?

— Ну так, Лі.

Замість відповіді Мехта встромила руку за свою пов’язку і добула відтіля конверт.

— Ось, — простягла вона його Думбадзе, — це лист Лі до вас обох. Вона сказала мені віддати цього листа вам, якщо ви спитаєте про неї. Коли б ви про неї не спитали, то вона веліла мені листа спалити.

Здивовані, зраділі й схвильовані Думбадзе з Коломій-цем вхопили листа. Вони розірвали конверт і розгорнули папір. Так, це був лист від місіс Ліліан. Ось що писала вона:

« Дорогі товариші!

Цей лист, можливо, і не здивує вас, бо після подій останніх годин ви, мабуть, уже звикли не дивуватися ні з чого. Коли ви читатимете цього листа, мене вже давно не буде в Геліополі. Рівно через десять хвилин після того, як поліцейське авто повезло через Марданський перевал безталанного Нен-Сагора, нашого батька, інше авто — наше авто — через північний перевал повезло мене з товаришами в гори. Дорогою через кряж ми виїдемо в долину й повернемо на південь. Не знаю, чи доведеться коли ще зустрітися нам. Можливо, і доведеться, але — за інших обставин. Щодо мене, то я раджу вам негайно покинути Геліополь і якнайшвидше зникнути з наших місць. Нен-Сагора вам уже не побачити. Боюся, дуже боюся, що й мені його не побачити більше, — недарма існує у нас в Індії прислів’я: «Що взяв англієць, нехай і тимчасово, того ніколи не бачити індові». Коли ви читатимете цього листа, я з товаришами плакатиму над пам’яттю Нен-Сагора, як над пам’яттю мертвого… Тікайте з Геліополя, щоб не потрапити й вам англійцям до рук, не наважуйтеся спростувати старе індійське прислів’я, цитоване вище. Вам нічого вже робити в Геліополі — нічого більше з наукової галузі, що цікавить вас, ніхто вам не скаже. Це міг би зробити тільки Яма, мій брат, але він іде разом зо мною, він також залишає наш рідний Геліополь.

Нен-Сагор був великий учений, великий науковий діяч. Але, на жаль, він був тільки науковий діяч, тільки вчений. Це неправильно. Неправильно й те, що тільки наукових діячів хотів він зробити із нас. Неправильно й те, що впорядження і поліпшення людського життя він бачив тільки в біологічному оновленні людського організму, в оновленні людини. Саме життя довело йому, що він помилився, що цього надто мало. Та… він зрозумів це надто пізно для себе. Він надто пізно зрозумів (та й чи цілком він зрозумів це?), що про оновлення людини можна говорити тільки після оновлення самої землі, — Є оновлення, тобто кардинальної зміни тих соціальних стосунків, що є на ній. Тоді, як стане нова соціальна система, про оновлення людини не доведеться й говорити, — воно прийде само, як логічний висновок з оновленої, нової соціальної системи. Наукова теорія Нен-Сагора — це найпростіша з наукових теорій нашого часу. Але щоб могти здійснити її, треба повалити старий світ.