Кір Буличов - Оповідання

— Ми вживемо всіх заходів. Всіх можливих заходів.

— Нічого подібного, — не погоджувався Геворкян. — Я лечу з вами.

Він увімкнув відеоселектор і викликав Дімова.

— Це просто чудово, — сказав товстун. — Ну просто чудово.

Проходячи через передбанник, Драч підхопив мацаком з підлоги аркуш з профілем Христини, зім’яв його в тугу грудку і викинув у кошик. Рухи мацаків були такі швидкі, що вулканолог, який ішов на крок позаду, нічого не розгледів.

Над Осінньою сопкою піднімався широкий стовп чорного диму і зливався з низькими хмарами, забарвлюючи їх у бурий колір. На посадочному майданчику недалеко від підніжжя сопки стояло декілька мобілів, осторонь роботи під наглядом техніків збирали бур, схожий на веретено. Під тентом, що рятував від дрібного брудного дощу, та не захищав від вітру і холоду, на низькому столику лежали, пригнічені каменями, схеми і діаграми. Драч затримався, розглядаючи верхню діаграму. Лава не могла пробитися крізь старий, мільйон років тому забитий породою канал. Лише гази проривалися крізь тріщини в базальтовому корку. Зате з кожною хвилиною все більше тріщин утворювалося на слабкому західному схилі.

Чоловік у білому шоломі і вогнетривкому скафандрі знімав дані з радіограми зондів. Інший вулканолог приймав повідомлення спостерігачів. Новини не обіцяли нічого хорошого.

Дімов простягнув Геворкяну записку з цифрами тиску і температур у жерлі.

— На самій межі, — сказав він. — На самій межі.

Він знав, що Драч все одно піде у вулкан, і в голосі його була сумна відчуженість.

Заряди були готові.

Товстий вулканолог приніс шоломи для Геворкяна і Дімова.

— Годину тому вони запускали до кратера мобіль, — сказав він винувато, — хотіли приземлити його біля тріщини. Він розбився, і вибух нічого не дав.

— Вас Куваєвськ викликає, — сказав радист. — Вони почали демонтаж заводу, але ще сподіваються.

— Відповідайте їм, щоб зачекали годину На мою відповідальність.

Товстий вулканолог подивився на Драча, ніби чекав підтримки.

— Ходімо, — сказав Драч.

Геворкян одягнув шолом. Шолом був завеликий і опустився до самих брів. Геворкян став схожий на старого лицаря, який на чолі жменьки сміливців повинен захищати країну від навали ворожих армій. Таким його й запам’ятав Драч.

Драча підняли на мобілі до пруга старого кратера. Втомлений вулканолог у брудному шоломі — він за останні три дні намагався пройти до жерла — повторив інструкції, які Драч уже знав напам’ять.

— Тріщину видно звідси. Певна річ, коли розсіюється дим. Ви спускаєтеся по ній вісімдесят метрів. Там вільно. Ми зондували. І вкладаєте заряди. Потім вибираєтеся, і ми підриваємо їх дистанційно. Там ухил до шістдесяти градусів. Зможете?

Вулканолог насилу примушував себе звертатися на «ви» до свинцевої черепахи. Він стільки разів стикався з автозондами, будботами та іншими машинами, схожими чимось на цю черепаху, що йому весь час доводилося умовляти себе, що перед ним людина, біоформ. І ще він смертельно втомився через цей клятий вулкан.

— Зможу, — відказав Драч. — Шістдесят градусів мені по зубах.

Перш ніж зняти маску і передати її вулканологові, він сказав:

— Маску не загубіть. Вона мені ще придасться. Без неї я глухий і німий.

— А як ви дихатимете?

— Не буду дихати. Майже не буду. Кисень мені протипоказаний.

— Я чекаю вас тут, — сказав вулканолог.

Драч не почув його слів.

Драч скотився пологим схилом у кратер і на секунду затримався біля тріщини. Зверху сипався попіл і дрібні камінці. Осторонь над самим пругом кратера ширяли два мобілі. У одному — вулканологи, в другому — Геворкян з Дімовим.

Тріщина виявилася значно ширшою, аніж Драч сподівався. Він почав швидко спускатися, звично реєструючи склад газів. Температура підвищувалася, але була нижча від граничної. Відтак схил пішов униз крутіше, і Драчу довелося йти зигзагами, повисаючи часом на двох мацаках. Другою парою мацаків він притискував до панцира заряди. Гора зітхнула, і Драч притиснувся до стіни тріщини, щоб не полетіти вгору з фонтанами газів. Слід було поспішати. Драч відчув, як розкриваються тріщини на західному схилі. Спуск ставав усе складнішим. Стіни майже змикалися, і Драчу доводилося протискуватися між живими, хиткими каменями. Він уже спустився на сімдесят метрів. Температура газів досягла чотирьохсот градусів. Він пригадав діаграму. Для того, щоб корок розлетівся напевно, треба пройти ще метрів зо п’ять. Можна, звичайно, відповідно до інструкції залишити заряди тут, але п’ять метрів бажані. Отвір під собою він помітив, вірніше вгадав, за струменем пари, що рвалася звідти. Температура піднялася стрибком градусів на сто. Він уже відчував тепло. Сопка затряслася, наче в нападі кашлю. Він поглянув угору. Шлях назад ще був. Драч ковзнув у гарячу шпару.