Кір Буличов - Оповідання

— Це дуже цікаво — все випробувати.

— Достатньо одного разу.

— Ви чимось засмучені? Ви втомилися?

— Так, — сказав Драч.

Дівчина обережно простягнула руку і доторкнулася до панцира.

— Ви щось відчуваєте?

— По мені треба вдарити молотом, щоб я відчув.

— Прикро. Я вас погладила.

— Хочете пожаліти мене?

— Хочу. А що?

«…От і пожаліла, — подумав Драч. — Як у казці: красуня полюбить потвору, а потвора перетвориться на доброго легіня. У Геворкяна проблеми, датчики, графіки, а вона пожаліла — і жодних проблем. Ну хіба лише видивитися поблизу червоненьку квіточку, щоб усе як по писаному…»

— Коли видужаєте, приїжджайте до мене. Я живу під Таллінном, в селищі, на березі моря. А навколо сосни. Вам приємно буде там відпочити.

— Спасибі за запрошення, — подякував Драч. — Мені час іти. Бо спохопляться.

— Я проведу вас, якщо ви не заперечуєте.

Вони пішли назад поволі, тому що Христина вважала, що Драчу важко йти швидко, а Драч, який міг обігнати будь-якого бігуна на Землі, не поспішав. Він слухняно розповідав їй про речі, які не можна описати словами. Христині здавалося, що вона все бачить, хоча уявляла вона собі все зовсім не так, як було насправді.

— Я завтра прийду до тієї лавки, — тихо промовила Христина. — Лише не знаю, о котрій.

— Завтра я, напевно, буду зайнятий, — сказав Драч, оскільки підозрював, що його жаліють.

— Ну як вийде, — відказала Христина. — Як вийде…

Драч запитав у Полачека, який порпався в моторі мобіля, де Геворкян. Полачек сказав, що у себе в кабінеті. До нього прилетіли якісь вулканологи, певно, готуватимуть нового біоформа.

Драч пройшов до головного корпусу. У передбаннику перед кабінетом Геворкяна було порожньо. Драч звівся на задніх лапах і зняв зі столу Марини Антонівни чистий аркуш паперу і олівець. Він поклав аркуш на підлогу і, взявши олівець, спробував намалювати профіль Христини. Двері до кабінету Геворкяна були причинені нещільно, і Драч розрізняв густий гуркіт його голосу. Потім інший голос, вищий, сказав:

— Ми все розуміємо і, коли б не обставини, ніколи б не наполягали.

— Ну нікого, геть нікого, — гудів Геворкян.

— За винятком Драча.

Драч зробив два кроки до дверей. Тепер він чув кожне слово.

— Ми не говоримо про самого Драча, — наполягав вулканолог. — Але ж мають бути подібні біоформи.

— У нас не було замовлень останнім часом. А Саразіні буде готовий до роботи лише через місяць. Крім того, він не зовсім пристосований…

— Але послухайте. Вся робота займе годину, від сили дві. Драч провів декілька місяців у значно важчій обстановці…

— Ось саме тому я не можу ризикувати.

Геворкян зашелестів папером, і Драч уявив, як він простягає вулканологам оберемок стрічок.

— Я не уявляю, як ми витягнемо його і без такої поїздки. Його організм працював на межі, вірніше за межею. Ми почнемо трансформацію зі всією можливою обережністю. І ніяких навантажень. Ніяких… Якщо він полетить з вами…

— Ну пробачте. Поки ваш Саразіні буде готовий…

Драч штовхнув двері, не розрахував удару, і двері відлетіли, немов у них поцілило гарматне ядро.

Постала німа сцена. Три обличчя, звернені до величезної черепахи.

Один з вулканологів виявився рожевим товстуном.

— Я Драч, — звернувся Драч до товстуна, щоб відразу розвіяти подив. — Ви про мене говорили.

— Я тебе не запрошував, — перебив його Геворкян.

— Розповідайте, — сказав Драч товстому вулканологові.

Той закашлявся, дивлячись на Геворкяна.

— Так от, — втрутився другий вулканолог, сухий і ніби обвуглений. — Виверження Осінньої сопки на Камчатці, ми вважаємо, тобто ми упевнені, що, якщо не прочистити основний, забитий породою канал, лава прорветься на західний схил. На західному схилі сейсмічна станція. Нижче, в долині, селище і завод…

— І евакуювати ніколи?

— Евакуація йде. Але ми не можемо демонтувати завод і станцію. Нам для цього треба три дні. Крім того, в чотирьох кілометрах за заводом починається Куваєвськ. Ми запускали до кратера мобіль з вибухівкою. Його просто відкинуло. І добре, що не на станцію…

Геворкян стукнув кулаком по столу:

— Драчу, я не дозволю. Там температури на межі. На самій межі. Це самогубство!

— Дозволите, — сказав Драч.

— Бовдур, — розлютився Геворкян. — Виверження може і не бути.

— Буде, — сумно сказав товстун.

Драч попрямував до дверей. Сухий вулканолог пішов за ним. Товстун залишився, знизав плечима, сказав Геворкяну: