Стівен Кінг - Текстовий процесор

Удома він знову взявся до телефону: надійнішого й відданішого співрозмовника він не мав. Може, тому, що був одинаком. Але, певно, так само було б, якби мешкав і не сам.

На тротуар хтось кинув недопалка, на табличку у крамниці вкралася граматична помилка. Пан Н. поскаржився, що ці два прикрі випадки зіпсували йому настрій. На тому кінці дроту висловили співчуття і сповістили про сплату належних грошових сум.

За вечерею пан Н. переглядав газету. Тоді набурмосився, трохи повагався, що робити. Але це могло відбитися на травленні, тож подався до телефону:

— А ви вже бачили вечірню газету?

— Так, а що трапилось? Вам щось у ній не сподобалось?

— Авжеж! Моя улюблена бейсбольна команда програла!

— Щиро вам співчуваємо. Будемо сподіватись, що наступного разу вона неодмінно виграє. А сьогодні вже…

— А ще ця міська хроніка! Сьогодні, здається, аж два нещасливих випадки на транспорті.

— Схоже, що так!

— Це тому, що уряд не вживає рішучих заходів. Чому не розповсюдити запобіжні засоби? Не годиться, щоб через слабку економіку страждав народ!

— Абсолютно слушно! Ми повністю розділяємо ваше обурення.

— У мене зіпсувався настрій!

— Негайно на ваш рахунок переказуємо належну суму. І заспокойтеся, будь ласка!

— Гаразд!

З чудовим настроєм пан Н. знов узявся до вечері. Якби не страхування, він нервував би цілий вечір, це відбилося б на його травленні і, чого доброго, вкоротило б віку. Чудова штука — страхування!

Потім пан Н. дивився телевізор і ще двічі бігав до телефону. Перший раз — поскаржитись, що в драмі надто часто помирають, а другий — поскаржитись, що чомусь нікого не вбивають.

Перед сном пан Н. подзвонив востаннє:

— Я вже зібрався спати, коли мені сяйнуло, що я не такий молодий, як кілька років тому.

— Ми, безумовно, співчуваємо вам, шановний пане! Старість — це завжди чи не найбільша прикрість для людини!

— І ніякої ради! Проте щоразу, як я згадую про це, мені стає сумно.

— Цьому вкрай важко знайти належний грошовий вираз. Та, може, ви вдовольнитеся звичайною сумою?

— Нехай уже так!

Пан Н. хотів повісити трубку, та співрозмовник додав:

— Вибачте, що зважуюся вас потурбувати, але, може, є іще щось, що завдає вам прикростей? Наша фірма приймає будь-які скарги щодо чого завгодно…

— Он як… Ага, згадав! Універсальна страхова компанія працює бездоганно. Але чому ви раніше не присилали свого агента? От на це я і хочу поскаржитись…

Так минув цей день пана Н. Потім наступний. І позанаступний…

І от настав кінець місяця. Пан Н. удався до банку і з задоволенням дізнався про кругленьку суму на його рахунку. Тоді зняв усі гроші, доклав іще з власних і сплатив внесок. Тепер у його житті було щось варте того, аби витрачати гроші…

Годі й казати, що то був внесок за страхування в універсальній страховій компанії.

З японської переклав Ігор ДУБИНСЬКИЙ

Міський краєвид. Купчаться один до одного будинки, а де їх немає, без упину снують машини. Тож дітям, які тут живуть, ніде навіть погратися. Їм тільки й лишається, що сидіти біля телевізорів, кожне в тісній кімнатці, куди чи й заглядає сонце.

І от у такому місці з’явився юнак. Скромно вдягнений, чемний, пристойний.

Зазирнув з вулиці у вікно й спитав хлопчака:

— Хіба вам ніде гратися?

— Та ніде. Ми ніколи ні в квача, ні в піжмурки не грали, ні через скакалку не стрибали!

— Шкода. Непогано було б для вас розбити тут садок.

— Наші батьки теж так гадають. Навіть ходили до міської управи, та ба!

Земля дорога, а звідки ж грошей узяти!

— Ну що ж, тоді візьмуся я!

— Та невже? Ото всі зрадіють! А я гадав, що таке тільки в казках по телевізору трапляється.

— Сам побачиш!

Юнак не підманув. Добув десь грошей, придбав ділянку, обсадив її деревцями. Поробив гойдалки, пісочниці, і то такі, щоб дітлахам було безпечно. Тоді сказав малюкам, що збіглися звідусіль:

— Тепер це ваше! Можете гратися, скільки душа забажає.

— Оце здорово!..

Дітлахи радісно кричали, стрибали та гасали на сонечку. Не могли надякуватись і їхні батьки:

— Ото добру справу ви зробили! То скажіть хоч, як вас звати. Ми назвемо садок вашим іменем, щоб пам’ятати довіку.

Проте юнак був немарнославним, він лише скромно відповів:

— Ет, неістотно, як мене звати. Я зробив те, що зробив би будь-хто. Досить і того, що ви задоволені, а пам’ятати мене нема чого!