Володимир Шитік - Остання орбіта

І зараз Бурмаков повсякчас піклувався про Павла і Вітю, турбувався, коли не бачив на їх обличчях усмішки, сумував, коли сумували вони, готовий був веселитися, якщо було весело їм. Він був щасливий, коли вдавалося викроїти від спостережень декілька годин і всім разом посидіти в бібліотеці, подивитися кінофільм, послухати записаний на плівку концерт, почитати.

Після недавніх напружених днів, повних боротьби за життя корабля, космонавти тепер збиралися частіше. Спільно пережиті труднощі ще більше зближували їх, і в таких зборах була потреба у кожного. А можливо, почала позначатися глибоко прихована туга за Землею. Вони летіли вперед і думали про той час, коли повернуться додому. Як скоро це відбудеться?

Того вечора вони, як завжди, сиділи в бібліотеці, слухали концерт. І вочевидь, у цю мить не одному Віті згадалася Батьківщина. Проте лише він не витримав і сказав, зітхнувши:

— Як там наша Земля?

Нічого не відповівши, Бурмаков вимкнув проектор, з’єднав екран з телевізором. На екрані з’явилося зображення тієї частини неба, де знаходилася Земля. Маленька блакитна зірочка, до якої линули їх думки, зараз нічим не відрізнялася від інших зірок. Люди мовчки дивилися на екран, і кожен за цією далекою блискучою зірочкою бачив щось своє, заповітне, незабутнє.

Вітя відчув себе винним, що своїм питанням зіпсував товаришам настрій, і запитав:

— Цікаво, а який він, Плутон?

Бурмаков клацнув кнопками перемикача. Екран засвітився новим куточком Всесвіту. Неяскравий, невеликий Плутон показався з далекого зоряного розсипу.

— Він майже поряд з нами, — сказав Бурмаков.

— Невже він новак у Сонячній системі? — запитав Вітя, радіючи, що Павло і Бурмаков раптом пожвавішали.

— Про це тобі Павло Костянтинович краще розповість, а я не дуже розбираюся в астрономічних таємницях.

— Степане Васильовичу, — відказав Павло, — адже ми за вашими підручниками вчилися, нічого особливого я не зможу сказати. Та раз так, то слухайте. Я почну здалеку. В кінці минулого століття найдальшою, останньою планетою в Сонячній системі вважався Нептун. Проте вже тоді астрономи помітили, що його теоретична орбіта не відповідає дійсній. Це могло означати лише одне: на рух Нептуна впливає якась інша, невідома і ще віддаленіша планета. На той час математики вже вміли, знаючи орбіту і масу планети, визначити силу впливу, який вона може чинити на сусідні. У цьому ж випадку потрібно було розв’язати задачу із зворотною умовою. І коли вона була математично вирішена, в 1878 році астрономи почали пошуки.

Але минали роки, — Павло перевів телескоп на Нептун, — а ця планета як і раніше залишалася крайньою з відомих людині планет Сонячної системи. Тільки в 1930 році на фотознімках ділянки неба, задовго до цього визначеної математиками, була помічена невідома зірочка. А незабаром підтвердилося, що це і є нова планета, за якою астрономи полювали стільки років. Її назвали Плутон — за традицією дали ім’я міфічного римського бога. Більш як півстоліття минуло відтоді, а люди дуже мало знають про цю планету, до якої ми зараз наближаємося. У 1950 році було проведено вимірювання діаметра Плутона. Він складає 0,46 земного, або 5870 кілометрів. Таким чином, Плутон — невелика планета: дещо більша від Меркурія і менша від Марса.

Тим більш дивно, що, згідно з обчисленнями, його маса дорівнює земній. Це означає, що середня щільність Плутона дуже висока — близько 50 грамів на кубічний сантиметр, а це в шість разів більше, аніж у заліза.

Щоправда, наші відомості про Плутон досить приблизні. — Павло помовчав, уважно вдивляючись в екран телескопа, на якому знову поблискував Плутон. — Ми знаємо, що він знаходиться від Сонця на відстані, рівній в середньому сорока астрономічним одиницям, або шести мільярдам кілометрів. Це крайня, остання орбіта планет Сонячної системи. Далі вже, мабуть, починаються володіння інших світів. Блиск Плутона не постійний. Іноді він здається яскравішим, іноді тьмянішим. Це зазвичай буває у планет, що обертаються навколо своєї осі, як і Земля, наприклад. Значить, на Плутоні є і день і ніч, залежно від того, яким боком він повернений до Сонця, що і для нього є єдиним світилом. Доба на Плутоні за своєю тривалістю дорівнює 6 земним, 9 годинам, 21 хвилині і 30 секундам. Це так звані об’єктивні дані. Аналіз їх, та й деякі інші спостереження дозволяють вважати, що Плутон не схожий на решту великих планет Сонячної системи.

— А які це ще спостереження? — поцікавився Вітя.