Володимир Шитік - Остання орбіта

Вони також упевнено повідомляли про курс, температуру, рівні радіації і про багато іншого, що визначало становище і умови людей в космічному просторі. Математична впевненість розумних приладів завжди немов додавала спокою самому Бурмакову.

На екрані — над пультом — маленький кораблик описував дугу над ледь жевріючою півсферою. Він не змінив свого напряму і тоді, коли Бурмаков раптом відчув, що багатошаровий могутній корпус «Набата» знову на мить напружився. Степан Васильович встиг відзначити, що стрілка, яка показувала висоту щодо Плутона, здригнулася і потім знову завмерла.

Навколо планети було звичайне космічне середовище, практично порожнє. На шляху корабля в цей час прилади не відзначали ніяких перешкод. То чому виникала ця незвичайність в поведінці «Набата»?

Бурмаков довго роздивлявся в телескоп поверхню планети. Але навіть дуже збільшені деталі її губилися у вічних сутінках, що панували навколо. Сонячне світло приходило сюди ослаблене величезним мертвим простором.

То що ж все-таки впливало на хід корабля? Степан Васильович увімкнув потужний локатор. Його промені, відбившись від Плутона, розсипалися по зеленкуватому екрану незліченними мерехтливими іскорками, так і не пояснивши нічого Бурмакову.

Тим часом рахункові машини почали видавати перші результати дослідження планети і її середовища. Знімки в інфрачервоному світлі розповіли про великі скелясті масиви, що займали дві третини площі. Аналізатори не виявили магнітного поля, а отже, і поясів радіації навколо планети. Лише біля поверхні Плутона сигнали радіозондів зустрічали якусь перешкоду і поверталися невпізнанно спотвореними.

Чи не в цьому крилася причина невдач локаторної розвідки? Бурмаков почав порівнювати дані, отримані двома аналізаторами, і несподівано спіймав себе на тому, що не пам’ятає, показання яких приладів він узяв. Щось наполегливо відводило думку вбік, турбувало, ніби було втрачено дещо важливе. Бурмаков потер чоло і здригнувся разом з кораблем. Ідея, ще невизначена, але вже існуюча, все більш владно захоплювала його. Примружившись, він секунду дивився на нерухому стрілку висотоміра і рішуче натиснув кнопку рахункової машини, що контролювала курс корабля. На блакитній стрічці, що виповзла, графік шляху нагадував частокіл, в який через певні проміжки хтось вбив вищі палі.

Бурмаков склав завдання запасній обчислювальній машині, а сам узяв чистий аркуш паперу і став креслити на ньому дві півкулі, наносячи на них паралелі і меридіани. Отримавши з машини результати обчислень, він розставив на півкулях крапки. Карти стали нагадувати мережі з крупними вічками, тільки багатьох вічок чомусь не було. Ще один розрахунок машини, і Бурмаков визначив, що вічок немає на тих місцях планети, над якими «Набат» ще не пролітав.

Бурмаков увімкнув ручне управління. Корабель плавно змінив курс, Бурмаков, не відриваючись, стежив за стрілкою висотоміра.

— Степане Васильовичу, — стурбований Павло увійшов до рубки. — Ми відлітаємо геть?

Стрілка ворухнулася і завмерла.

— Тихше! — шепнув Бурмаков, немов голос міг вплинути на ті невідомі сили, що мацають в цю мить своїми щупальцями корабель.

Павло мовчки узяв зі столу графіки і запитально поглянув на командира. Замість відповіді Бурмаков обвів червоним олівцем на карті місця передбачуваних вічок і знову змінив курс. Колишнє явище повторювалося: над очікуваним вічком корабель здригнувся.

— Зрозуміло? — нарешті запитав Бурмаков.

— Нічогісінько! — признався Павло.

— І мені теж, — розсміявся вголос Бурмаков, поглядаючи на товариша задоволеними блискучими очима. — Доведеться задати роботу приладам. Вони розумні, нехай розгадують.

Проте минуло декілька годин, а прилади так і не повідомили нічого нового. У певних, наперед відомих місцях корабель струшувало, і це було все, про що дізналися поки люди.

— Сказав би, що повітряні ями, але ж нічого щільного навколо нас немає, звичайне космічне середовище, — говорив Павло, укотре проглядаючи свідчення обчислювальних і аналітичних машин.

— Павле Костянтиновичу! — Бурмаков відсунув карту плутонових півкуль, потер праву скроню, що означало у нього крайнє хвилювання. — Всі відомі нам сили впливу ми можемо визначити і обчислити. Але це щось нове. Наші найдовершеніші установки тільки фіксують його існування і не можуть уловити суть. То, може, це…

— Гравітація?! — схопився Павло.

— Власне. Спрямована гравітація. Невидимий, націлений промінь гравітонів, — хвилюючись, відповів Бурмаков. — Я передбачаю безліч ваших питань. Але кажу наперед: я знаю не більше за вас. Припускаю — і тільки.