Володимир Шитік - Остання орбіта

Сейф відкрився. У лівій тумбі лежали плівки мікрофільмів. Космічні війни, зустріч з потворами на інших планетах, нашестя чужинців на Землю. Читаючи ці назви, Пасько скривився, наче взяв до рота щось огидне. А колись же люди всерйоз знімали такі фільми. Але причиною божевілля вони навряд чи могли стати, навіть якби Ральф дивився їх день-у-день. Тож навряд чи для їх зберігання встановлювали на зорельоті сейф.

Біля самого верху правої тумби стола-сейфа Пасько випадково намацав невелику кнопку. Натиснув і відчув, що звідкись з глибини тумби висувається невелика шухляда. Він скерував на неї промінь світла і від здивування ледь не випустив ліхтар. У шухляді лежав пістолет. Стародавній, такі тепер на Землі зустрінеш хіба в музеї: безшумний, здатний стріляти хімічними кулями. Ці кулі, потрапивши в організм, викликали миттєву смерть, не залишаючи, однак, слідів убивства. Чи не після такої кулі не прокинувся Бент? Інакше навіщо було ховати цей пістолет від очей екіпажу?

Пасько покорпався в паперах, накиданих у шухляду, і раптом йому до рук потрапила невеличка книжечка, посвідчення з витиснутими на обкладинці золотистими літерами: « Служба безпеки ».

Про ту епоху, коли зореліт стартував у простір, Пасько знав тільки з книжок. Чимало в поведінці людей того часу йому здавалося дивним, незбагненним. І ось він ніби зіткнувся з самою історією, нерозумною, дикою. Йому стало боляче й кривдно за тих людей, які готували в дорогу «Техас». Їх мрії були світлими, щирими, і не їх вина, що результат виявився таким жахливим. Були тоді, певно, ще сили, які хотіли спинити нове у житті. Вони не довіряли екіпажу, вони хотіли від цієї експедиції мати якісь свої особливі вигоди. Тому й послали з зорельотом свого ставленика, доручивши йому, вочевидь, слідкувати за всіма діями екіпажу.

За час блукань у Всесвіті, бо «Техас» чомусь, повернувши від Сіріуса, обминув Землю і опинився мало не в протилежному боці простору, щось порушилося у психіці наділеного особливими повноваженнями Ральфа. Він поставив себе над усіма, і ось результат…

Пасько відчув себе розгубленим, знесиленим. Напевно, і Пунтус з Марцалісом також не чекали нічого поганого, не знаючи про порушену психіку Ральфа.

Пасько вийшов із зорельота. Йому хотілося якомога швидше бігти звідси. Але він ще знайшов у собі сили, щоб полагодити автоматичний замок у вхідному люкові. І лише відчувши, як здригнувся під рукою замок, зітхнув з полегкістю. Він ще поховав своїх мертвих товаришів. Повагавшись, завалив камінням і тіло Ральфа.

Капітан, як і перед відправленням Паська, сидів за столом, стомлений, зі ще більш суворим виразом обличчя. Він довго мовчав, немов роздумував — питати чи ні? Пасько сам сказав:

— Обвал…

— А зореліт?

Відвівши очі убік, Пасько відповів:

— Загинули всі. — Після паузи додав: — Посадку зробили автомати. Дюзова частина розбита.

Капітан подивився на нього, чекаючи, чи не додасть він щось іще. Не дочекавшись, тихо порадив:

— Іди відпочинь. Завтра старт…

Пасько підвівся і вже з-за плечей почув:

— Ти пробач мене. Я розумію, це нелегко…

Пасько вийшов, переконаний, що капітан зробив усе ж правильно, пославши до зорельота його самого. І ще, пригадавши його останню фразу, подумав: «А капітан, напевно, з самого початку чимало про що здогадувався».

Остання орбіта

Стрибок у ніщо

Учитель

Листок сріблястої тополі

Гермес підказує напрям

У строк не повернулися

Шурхоти чужої планети

Бажання збулося, але…

Дублі

На Чаргон? Чи ні?..

Вогник у темряві

Зустріч

Аерологія— наука про Марс.