Лев Теплов - Химерні пригоди

Марк у думці переніс сюди, в зелене марево, кількох своїх знайомих, але, відразу розгнівавшись, вигнав їх геть. Що то за приятелі? Навіщо вони йому? Кота, собаку, рабів, наложниць — це він допустить, але незалежну людину, суперника, обов’язково прихованого ворога, ніколи. Це ж його, Марків, дім, його середовище — за правом сильного, за правом першого поселенця. Він і старого Рея сюди не пустить. Звичайно, Рей може наполягати, адже це він придумав середовище. Та Марк дужчий за нього, він так трусоне дідка, що той і не подумає сперечатися.

І раптом у темному кутку юнак побачив чужі очі, які ставали дедалі більшими, в них блиснув зловісний вогонь, вони оскліли… По спині Марка проповз огидний дрож. Скоцюрбилися пальці, напружилися м’язи, вигнулася спина — і все це раніше, ніж він устиг подумати: «Що це я роблю? Чому мене так владно тягне туди?»

Ось у кутку хтось ворухнувся… Ось він, претендент на ті самі ензими, на ту саму порцію хімічно чистого щастя! Зараз він накинеться, вчепиться в горло і позбавить життя…

«Але ж я його не чіпав».

Ніби таємнича пружина зірвалася з заскочки і привела в дію якийсь потужний механізм. Марк перевернувся на спину і блискавично ринув туди, в імлу, намагаючись вчепитися зубами в ненависне горло.

Ковзкий удар по голові… Юнак миттю відскочив назад, вбік, прослизнув уздовж скла; поряд, ніс до носа, покірно плив той, другий… Та це ж дзеркало! Та це ж просто відображення в скляній стіні, його власне спотворене обличчя, його витріщені очі, вишкірені зуби…

— Що ж де я роблю? — запитав себе Марк, заплющив очі, щоб не побачити себе знову. — Я хотів загризти людину! І коли здійсниться те, що задумав Рей, то це й буде гризня. Щасливі мешканці середовища, ми будемо плавати в морі слизу, ховатися в руїнах старовинних цивілізацій і підстерігати одне одного. — Марк відчув, що на нього напливає крижаний страх, який не можна стерпіти. Юнак вертівся на місці, не розуміючи, куди треба тікати, в який бік вилазити, і повторював тільки одне: — Ні! Ні, ні, я не хочу, я не можу, ні!..

Голий чоловік увійшов до бібліотеки, лишаючи на паркеті липкі сліди. Притискуючи рукою одежу, він тремтячими пальцями взяв із столу сигарету.

— Ви що? — зблід Рей, підводячи голову від книжки. — Середовище вас отруїло? Але ж воно не токсичне… Куди ж ви?

Не відповідаючи, Марк вибіг у коридор. Думка, що зараз його освіжить холодок засніженої вулиці і він побачить лагідне зморщене обличчя матері, ясні очі сестри, а завтра зможе зайти в порт вантажити тюки, відчути втому в плечах, — заспокоїла його. Він уявив собі, як зустріне Тома-агітатора, поговорить з ним, потім вони разом підуть у профспілку і Том скаже: «Це чесний хлопець, друзі, його звуть Марк. Правда, він дечого в житті не розумів, але дістав добру прочуханку. Дайте йому якнайтрудніше завдання, ручаюся за нього!» — і поплеще його по плечу, і всі засміються.

— Вихідні блок-фільтри — страшенно цікава річ, — сказав Максим, підводячись на подушці, — Нова конструкція служить не більше двох-трьох років. Потім машина її розгадує і конструкція вже нікуди не годиться.

Наші ліжка стояли поряд. Було близько десятої ранку, але в будинку панувала тиша. На стіну і на підлогу падали кудлаті тіні ялинових лап. Невдовзі з-під ліжок викотилися два сірі м’які візочки, схожі на величезних мишей, і принесли туфлі.

— Машина запізнюється, туфлі не нагріто, — з дивним задоволенням промовив Максим. — Звичайно, клопоту у неї тепер чимало… А ось і сніданок готовий, я вдихаю пахощі кави. Чуєш — і душ зашумів. Ходімо.

Ми з господарем дому ще не встигли підвестись, як миші, стукаючи сталевими кігтиками, заходилися витягувати з-під нас простирала.

— Їх водить по радіо машина, — пояснив Максим. — Бачиш, як усе плутає… збилася з ніг. Раніше вона ніколи не починала прибирати, поки люди не вийшли із спальні. Правда, тоді вона була аж надто настирлива.

Під прозорими потужними струменями води, яка то теплішала, то крижаніла, Максим почав розповідь про те, з чого почалося його захоплення блок-фільтрами.

— Звичайна домашня машина, що керує господарством, — ти її, напевне, знаєш, — це просто електронний обчислювальний блок, зв’язаний за допомогою проводів або радіо з усіма механізмами квартири. Машину вмуровано в стіну. Головний критерій її самонавчальної програми — користь і задоволення господаря, який, сам того не помічаючи, подає їй сигнали: задоволений він чи ні, плюс або мінус. Цього досить. Машина вивчає його звички та бажання, а потім водить мишей, вмикає і вимикає кухню, прально-прасувальний блок, тобто робить усе, що треба і коли треба. Оскільки домашнє господарство складніше за будь-які обчислювальні роботи, самонавчання тут неминуче. Але воно має свою негативну сторону: машина не може залишатися без роботи, бо тоді у неї починається інформаційний голод і вона здебільшого намагається розібрати секрет блок-фільтра. Розумієш, живлення іде проводами до всіх машин селища, і якщо фільтри не держать сигналів, поміж машинами починається обмін інформацією.