Лев Теплов: Химерні пригоди

— Так, мій друже, — зітхнув Рей, — чиста наука в наш час не дає прибутків. От якби я взяв замовлення військових, то хіба в мене була б така лабораторія, як тепер? Ви чули про Дрейдена? Коли я вчився, він був у нас найдурнішим. Базіка й розпутник. Він збудував якийсь смертоносний снаряд і тепер розкошує. А Клімер! Пригадую, як ми мріяли з ним про найкращий устрій світу… Тепер у нього підземна лабораторія, він випробовує там різновиди променевої хвороби, що виникає після атомного вибуху… А я змушений усе робити на власні мізерні кошти. Сухотна мавпа із зоопарку, потрібна для дослідів, коштує мені двомісячної пенсії. Але я щасливий. У роботі над ензимами стільки хвилювання, стільки чарівності…

— Пробачте, я чув, ви працюєте над ферментами.

— Це те саме.

Марк почервонів.

— Ви й гадки не маєте, — захоплено вів далі Рей, — як це цікаво! Уявіть собі: у надрах речовини відбувається реакція, стикаються внутрішні сили, перегруповуються молекули, атоми. Речовина перетворюється за непорушними законами, і ніхто, здавалося б, не може втрутитись у це кипіння, яке не тільки не побачиш у жоден мікроскоп, але й уявляєш собі тільки в абстрактних символах. Та ось я поряд кладу крихту іншої речовини — і все змінюється: сили у кілька разів збільшуються, молекули, що до того ледве рухалися, стрибають на свої місця, як блохи. А ця чародійна крихта — вона не витрачається, не росте, не змінюється — стоїть осторонь. Вона діє тим, що існує. Це каталіз. Навіть у найпростішій неорганічній хімії каталіз — це чудо. А що можна сказати про каталіз речовин у житті? Раніше вважали, що каталізатор хоч на мить, а вступає в реакцію, дає проміжні сполуки і потім відновлюється. Але така думка не підтвердилася. Наша крихітка, змінюючи все довкола, себе, сама не змінюється…. Так ось, ензими — це і є каталізатори органічних процесів, найдивовижніші речовини життя..

— Вони живі?

— Ні, вони на грані життя. Це вже не речовина, але ще не істота. Російський чарівник Павлов уже давно казав, що ензими — білки, але ми тоді не вірили. Тепер факти переконали всіх, що він мав рацію.

— А я вважаю, — уперто заявив Марк, — що з грошима можна прожити і без ензимів…

— Даремно так вважаєте. Ви, напевне, чули про вітаміни? А знаєте, навіщо організму вітаміни? Щоб із них будувати ензими. Ви можете одержувати найкращі харчі — білки, жири і вуглеводи, та коли в їжі немає найдрібніших животворних пилинок вітамінів, ензими неактивні, процеси розладнуються і організм гине.

— Але їжа все-таки потрібна! — не здавався Марк.

— Ви так гадаєте?

Марк витріщив очі.

— Авжеж! Я дуже добре знаю, що таке порожній шлунок!

— Якщо ви так думаєте, то помиляєтесь. Дозвольте вам сказати, що так звані харчі — це кілька простих елементів у сполуках, найпридатніших для засвоєння спеціалізованими клітинами. Та коли засвоєння залежить од ензимів, то, виходить, і те, що ми не вважаємо за їжу, організм може засвоїти, якщо трапляться відповідні ензими. У принципі чудовий торт можна замінити тирсою.

— І це все, на що здатні ваші ензими?

— О, це дріб’язок. Постривайте, ось я принесу мікроскоп і покажу вам ще дивовижніші речі.

Марк сидів і гарячково пригадував, що уціліло ще з його улюблених похмурих думок і доказів. Він не хотів бути беззахисним на той час, коли повернеться Рей. Та все, що спадало йому на думку, здавалося безглуздим і неістотним.

«Я жду його, як у дитинстві ждав Діда Мороза», — зауважив про себе Марк і мимоволі всміхнувся. Цей сухий моторний дідок був аж ніяк не схожий на червонощокого діда з лакованих поздоровчих листівок.

Рей повернувся і обережно поставив на стіл важкий мікроскоп. Увіткнувши в розетку штепсель освітлювача, він повертів гвинтик і звернувся до Марка:

— Дивіться. Тут на скельці колонія міксобактерій. Так ми називаємо групу маленьких живих істот, які відкрив у свій час Таксер. — Учений говорив не поспішаючи, напівзаплющивши очі, ніби читав лекцію. — Міксобактерії трапляються в різних середовищах, але звичайно — хай це вас не шокірує — в гною. Вони розкладають органічні рештки.

Марк зазирнув в окуляр і в яскраво освітленому колі побачив довгасті краплини, що сплелися в мереживо, а посеред них — трохи більші зеленуваті кульки.

— Ензимологія міксобактерій, — урочисто мовив професор, — це галузь, яку я почав розробляти ще на студентській лаві і в якій поки що працюю один. Променями радіоактивних елементів мені пощастило викликати появу серед цих милих створінь таких несподіваних різновидів, яких немає в природі. Я назвав їх мутацією Рея. На жаль, політика втрутилася в науку, і коли я насмілився заявити, що Павлов мав рацію і ензими — це білки, мене перестали друкувати. Для науки ці крихітки не існують. Але вони живуть і виділяють такі активні ензими, про які не могли мріяти Берцеліус, Пастер та інші славетні ензимологи. Ось хоча б цитохромоксидаза… Дайте руку!