Яель Адлер - Внутрішня історія. Про це не говорять

Неушкоджений бар’єр шкіри втримує алюміній із антиперспіранту від проникнення всередину. Хто взагалі не бажає ризикувати, той мав би або не наносити його на щойно поголену шкіру, або користуватися продуктами без алюмінію, тобто звичайним дезодорантом. Оскільки спреї здатні подразнювати дихальні шляхи, я б радше рекомендувала користуватися роликовими засобами, олівцями або кремами.

Для тих, хто дуже сильно пітніє, антиперспіранти – справжнє рятівне коло. Ботокс, якщо його вколоти у шкіру пахви, теж блокує десь на півроку транспортацію нейромедіатора до потових залоз, тож на цей час уколоте місце справді залишається «сухим». Досить добрих результатів у боротьбі з потовиділенням у пахвах можна досягти накладанням вологих губок, крізь які пропускають слабкий постійний струм (водоструменевий іонний тофорез). Він змінює транспортування іонів до потової залози та сприяє звуженню вивідних шляхів потових залоз. Ще одна опція – хірургічне відсмоктування потових залоз. Оперативне відділення великого нерва симпатика, точніше вживляння кліпси всередину тулуба, пов’язане з великою кількістю побічних ефектів. Хто прагне їх уникнути, той може запитати про спеціальні таблетки від надмірного потовиділення.

Науковці намагаються сьогодні піти новим шляхом. Багато типових терапій (антисептики, засоби дезінфекції та антибіотики), спрямованих проти смердючих бактерій, убивають паралельно й добрі бактерії. Щоб цього уникнути, кипить робота над дружніми до живого розчинами. Одного дня, можливо, навіть вдасться виростити мікробіом із приємним ароматом і пересаджувати антисмердючі бактерії з однієї людини на іншу. Перші біотерапії зараз на стадії дослідження та розвитку: ідеться про бактеріальний спрей або пробіотичні креми, призначення яких – підсилити мікробіом шкіри, від чого буде користь як захисним організмам, так і запахам. Уже сьогодні ринок пропонує перші продукти з догляду, які містять сигнальні речовини, вироблені бактеріями. Вони стимулюють корисні бактерії, як-от Streptococcus epidermidis , і пригнічують їхніх хвороботворних колег на кшталт Staphylococcus aureus .

Та перш ніж такі нові форми лікування дійдуть до нас у баночках і тюбиках, таки мине певний час. Доти мусимо послуговуватися наявними хитрощами.

У будь-якому разі треба навідуватися до лікаря, якщо – особливо вночі – раптом сильно починаєте пітніти. Можливо, це причина захворювання, як-от запалення, інфекції, серцево-судинної хвороби або порушення обміну речовин, розладу якогось органа чи раку. Нічне пітніння, коли доводиться багато разів за ніч змінювати піжаму, – це тривожний сигнал, який іноді супроводжує гарячка та безпричинна втрата ваги. Медики називають це «В-симптоматикою», адже це може бути супутнім синдромом тяжкого внутрішнього захворювання.

Кілька тижнів тому я ходила на масаж. Із задоволенням розтяглася на масажному столі, обличчя та ніс дивилися крізь зручно вимощену дірку в узголів’ї на підлогу, а масажист почав ніжно м’яти мою шию. Тяжкий робочий день відійшов на задній план, я змогла розслабитись і помріяти. Але тоді в ніс ударив різкий запах, який одразу ж нагадав мені запах сиру «Тільзитер» із мого холодильника. Розслаблення як вітром здуло.

Чому сирний запах – чоловічого роду – вдається збагнути лише з другої спроби? Фактом є те, що більші люди продукують більше поту за менших. Великий чоловік пітніє більше за маленьку жінку. Але це правило має й зворотну дію. Кількість поту в обох статей зростає влітку, щоб захистити тіло від перегрівання. Це щось на зразок кондиціонера, який забезпечує охолодження через випаровування вологи.

А те, що ми час від часу ходимо на вологих ногах, – це спадок з давніх часів, адже наші пращури не ходили по савані на високих підборах чи в лакованих туфлях. Дещо зволожена стопа – це, власне кажучи, засіб від ковзання на босій нозі, власнику якої доводиться втікати. Стресова нервова система підвищує в таких ситуаціях потовиділення. У кам’яному віці це було важливим, сьогодні ж вологий покрив разом із полущеною зроговілою тканиною на п’ятах – чудове місце для зустрічей усіляких збудників запаху.

Ізовалеріанова кислота – одна з багатьох смердючих коротколанцюжкових жирних кислот, яка виникає тоді, коли Staphylococcus epidermidis , адекватний мешканець шкіри, переробляє в поті амінокислоту лейцин . Вона пахне сиром. Чоловіки продукують помітно більше цієї амінокислоти порівняно з жінками. Але й це ще не все: інші бактерії забезпечують гнилисті чи кислуваті нотки. Саме тому на смердючих стопах можна знайти Bacillus subtilis , запах якої явно не тягне на звання «субтильного», тобто тендітного.