Яель Адлер - Внутрішня історія. Про це не говорять

Хто ж вирішує пахнути самим собою або хто страждає контактною алергією на ароматизатори (нікель, до слова, другий за поширеністю збудник свербіння, почервоніння, пухирів і прищиків), той займає не найкращу позицію в нашу ольфакторну, опорскану протягом тривалого часу пору. Хто ж зізнається, що не миє щодня голову, не намилюється, не намащується кремом чи не користується парфумами, той швидко здобуває звання «негігієнічного» й може навіть стати соціальним аутсайдером. І це попри те, що від такої людини насправді віддаватиме нейтральним, майже непомітним, м’яким ароматом. Не вірите? Тоді нам треба детальніше розібратися, чим люди зазвичай пахнуть/тхнуть і чому попри все виникає неприємний запах.

Аромат і запах тіла походять від великої кількості окремих цікавих компонентів. Якщо ми залишимо поза увагою всі штучні аромати, виявимо, що кожна людина пахне інакше, кожен має, так би мовити, свій пахучий відбиток. На нашій шкірі ми переносимо багатогранний «зоопарк бактерій» із найрізноманітнішими мешканцями. Які саме види і в якій кількості населяють наш зоопарк, залежить від численних факторів, наприклад від статі, виділення різних статевих гормонів, властивостей шкіри (схильна до потовиділення, жирна, суха тощо), а також від того, чи вона продукує роговий шар у більшій чи меншій кількості. Вік, звісно ж, теж відіграє роль, адже композиція гормонів і активність наших сальних залоз постійно змінюються з перебігом життя. Стан здоров’я та харчування так само впливають на наш аромат, ну й очевидно, що генетика, як уже було згадано, не тримається осторонь. Так, в азіатів зазвичай дещо стриманіший запах тіла, ніж у європейців. У них є неактивний білок-транспортер АВСС11, через що речовини, потрібні для появи запаху, не можуть бути доставлені від пахучих залоз на поверхню шкіри.

А зараз дозвольте коротко представити найважливіші фактори, які впливають на появу нашого запаху.

Мікроорганізми флори нашої шкіри – гриби та бактерії, як-от стафілококи, коринебактерії та мікрококи – дуже впливають на запах нашого тіла. Наша шкіра постачає їм для поживи цілу низку найрізноманітніших продуктів обміну, де, крім води, на стіл потрапляють сечовина, білки, медіатори, вуглеводи та жири. Бактерії, звісно ж, вважають це смачним і налягають. А після такого бенкету мешканці нашої шкіри почуваються, як і ми в таких ситуаціях. Під час травлення виникають летючі молекули запаху, які здіймаються в небо й – залежно від аромату – приносять задоволення або відразу носам інших людей.

Ці біогенні аміни та коротколанцюжкові летючі жирні кислоти з погляду хімії – ніщо інакше, як властиві тілу ефірні олії та молекули запаху, тільки вони пахнуть не м’ятою чи евкаліптом, а іншими досить таки смердючими ароматами масляної, мурашиної та оцтової кислоти. Це ті самі аромати, які можна відшукати в сирах «Ементалер» і «Лімбургер», у згірклому маслі, козячій стайні чи блювотних масах.

У чоловіків серед смердючок домінують коринебактерії, які продукують різкі запахи. Жіночий піт здебільшого пахне кислувато. Це пов’язане з тим, що на шкірі жінок особливо добре почуваються мікрококи. Вони продукують серед іншого масляну та оцтову кислоту. Полюбляють вони й синтетичний функціональний і спортивний одяг обох статей, що й пояснює той факт, чому такі текстильні вироби навіть після недовгого носіння миттю починають видавати різкий запах. Мікрококи виживають, радісно поплескавшись у пральній машині, адже такий одяг можна прати лише при температурі 40 градусів, а для боротьби з запахами потрібні 90 градусів. Таку температуру мікрококи б не витримали, але не витримало б її й таке красиве функціональне вбрання. За тілесної температури мікрококи почуваються пречудово й одразу ж беруться до своєї пахучої роботи, щойно спортивна одежина торкається вашого тіла. Тепло, трішки вологи – те, що треба! І ось це вже не свіжовипрана футболка, а жахливий смердюк.

Навіть із погляду екології класичний одяг із бавовни, який можна прати за високих температур, був би доречнішим у боротьбі з запахами. Це стосується, між іншим, усіх природних матеріалів, таких як вовна, льон чи шкіра. Якщо у вас шкіряні штани, то принюхайтеся, наскільки добре вони пахнуть усередині, хоч ви їх ще ніколи не кидали в пральну машину. Для смердючих бактерій шкіряні штани – не найкраща оселя, вони там краще вивітрюються. Той самий феномен можна спостерігати і з хутряним взуттям. Сьогодні воно буває як модним і вишуканим, так і класичним у стилі ескімо. Навіть за умови щоденного використання, якщо ви проносили їх цілу зиму на босу ногу, їхня ароматна нотка бездоганно чиста, у той час як шкарпетки вже за декілька годин потребують прання.