Ігор Лильо - Львівська кухня

Щоб доставити хвалька до готелю «Жорж», довелось навіть викликати фіакр. Важкі відчуття наступного дня письменник зміг «підлікувати» в кав’ярні готелю.

Загалом, його спогади про перебування у Львові залишились дуже позитивними.

Зрештою, з міста він поїхав не з порожніми руками. Ще й зараз ходять суперечливі чутки, що, крім різноманітних подарунків, він повіз до Москви ще й кільканадцять ящиків різноманітних львівських трунків.

А чим би могли підпоїти пана графа?

Медівка – львівська сестра польського «крупніка», міцний, насичений і солодкий медовий трунок. Особливо смакує взимку, коли її можна додавати в чай. Готується настоюванням алкоголю на заправленому спеціями медові. Її солодкість оманлива, бо приховує міцність, і як вона діє на питущого, ви вже зрозуміли на прикладі Алєксєя Толстого.

На жаль, рецепту достеменно тієї медівки, яку він пив у ресторані «Атляс», ми не знайшли. Тому подаємо одну із традиційних і давніх рецептур медівки, за якою готують її і донині в багатьох львівських родинах.

Медівка буде іншою на смак, залежно від того, який мед взяти для її приготування: гречаний мед дасть відчутну кислинку та аромат, липовий та акацієвий – солодкість, тому, аби медівка була смачною, ми радимо використовувати суміш різного меду.

Компоненти

3 л горілки

3 склянки мішаного меду (наприклад, частина квіткового, частина липового)

свіжа, тонко зрізана шкірка з помаранча

півцитрини

1 паличка цинамону

1 см кореня імбиру

10 квіточок гвоздики

5 зернят перця пахучого

10 зернят ялівцю

10 зерняток коріандру

2 зірочки бодяну

3 помаранчі

Якщо хочемо додати медівці тонізуючої та лікувальної дії – 20 крапель аптечної настоянки Родіоли рожевої («Золотий корінь»)

Як готувати

Всі спеції потовчіть в ступці. Помаранчі добре помийте щіточкою, облийте окропом і тоненько зніміть шкірки. Запах шкірки помаранчі має дуже важливе значення, тому вибирайте помаранчу із гарним запахом.

На водяній бані зігрійте мед, а коли він буде добре нагрітим і почне з’являтися піна – зніміть її ложкою. В гарячий мед додайте прянощі і шкірки помаранча, накрийте і поставте вистигати.

Як вистигне – долийте алкоголь, додайте порізаних півцитрини, краплі золотого кореня, перелийте в банку, закрийте покришкою і поставте настоюватися, щодня струшуючи.

Через 10—15 днів перецідіть через фільтр.

Закоркуйте і поставте в холодне місце вистоюватися на скільки вистачить терпіння.

Що довше витриманою є медівка – то м’якшою вона є на смак.

Готування медівки – процес тривалий, втім, вона того вартує. Тому радимо готувати відразу більшу порцію, пропорційно збільшуючи кількість складників.

У Львові є пісня, котру знають усі, хто побував у цьому місті за останні вісімдесят років. Її автором є чудовий і талановитий автор Емануель Шлехтер. Сьогодні її переклад можна почути українською і навіть російською мовами. Це пісня про одне з найкращих міст на землі.

Автори і виконавці – Тонько і Щепко, двоє радіоведучих «вар’ятів» зі Львова, які спілкувались зі слухачами із студії радіо, що була на вулиці Стефана Баторія (сьогодні – Князя Романа). Успіх був грандіозний. Їм вдалося захопити в полон шість мільйонів слухачів у передвоєнній Польщі. Характерний львівський діалект – ґвара – у поєднанні з оригінальними жартами створював слухачам відчуття перебування в місті, про яке повсякчас треба мріяти.

Проте небагато людей знали, що за сценічними образами веселунів ховались цікаві, оригінальні та цілком респектабельні люди. Один з них – Тонько, а в житті – Ґенрик Фоґенфальгер, народився у Львові на вулиці Круп’ярській, у родині міського чиновника. Його батько Самуель понад усе хотів, щоб син став шанованим юристом. Така собі типова мрія львівських батьків. До слова, тут ще й сьогодні жартують, що дитина має стати якщо не доктором права, то хоча б доктором медицини. Усе інше від лукавого.