Ігор Лильо - Львівська кухня

Тим часом приготуйте поливу.

Для неї розтопіть 150 г чорного шоколаду, з’єднайте зі склянкою солодких вершків і 15 г ванільного цукру. Нехай покипить на малому вогні 5 хвилин, а потім зніміть банячок, додайте 1 яйце, дуже старанно розмішайте і ще 4 хвилини проваріть. Охолодіть. Спечені та охолоджені коржі перемастіть абрикосовим конфітюром. Зверху торт полийте шоколадною поливою. Через півгодини, коли застигне полива, прикрасьте відцідженими від сиропу шматочками абрикосів або скибками свіжих.

Смакуватиме цей смачний торт, традиційно, із запашним чорним чаєм чи львівською кавою. Але ми наважимося запропонувати вам невеличкий гастрономічний експеримент: спробуйте поєднати шматочок «Захера» із склянкою темного львівського пива. Сподіваємося, вам засмакує таке несподіване парування, чи, як його називають, food pairing.

Навесні 1941 року, кружляючи навколо львівських пагорбів через Підзамче до Львова, котив поїзд з Москви. Посвистуючи парою, він поволі підповзав до залізничного двірця. У вагоні першого класу, споглядаючи у вікно та попиваючи чай, розмістився незвичний пасажир. Так починалось відрядження у Львів фаворита Йосифа Сталіна та одного з лідерів совєцького літературного агітпрому Алєксєя Толстого. То був його другий візит до Львова. Уперше він побував тут 1914 року під час Першої світової війни – тоді ще як кореспондент однієї з газет. Йому запам’ятався незвичний, не російський характер цього міста. Толстому було цікаво, як усе змінилось? Як його зустрінуть на цих нових, «визволених» територіях СРСР? Алєксєя скерували до міста в межах програми, яка передбачала ознайомлення місцевих літераторів із найголовнішими перевагами «пролетарського мистецтва». Одразу після першого захоплення совєтами Західної України сюди масово завозили різних передовиків і пропагандистів. Лише художників в одну мить перемістили аж чотири десятки. Усі вони мали швидко перемалювати місто в «ідеологічно правильні кольори». Їхали всі ці товариші в «націоналістичні» краї легко і навіть з великим бажанням. Адже для багатьох із них це була можливість побувати в «майже Парижі». І роботу виконували, і додому тягнули все, що вдавалось прихопити на залишках недограбованого «гнилого капіталістичного матеріалізму». Особливо популярними тоді були годинники, велосипеди і відрізи якісної тканини.

Алєксєй Толстой

На Алєксєя чекала ціла група місцевих письменників. Переважали серед них тутешні українці. Поляки дивились на совєтів як на окупантів і в переважній більшості намагались уникати з ними співпраці.

Попри обов’язкові зустрічі, відбувалось і чимало неформальних контактів. Місцеві намагались показати майстрам соціалістичного мистецтва світ Львова через… кнайпи. Саме там найчастіше переховувались потривожені війною і здирством нової влади музи. Галицький митець без доброї кави й атмосфери у «власній» кнайпі не почувався комфортно. На щастя, таких «точок» залишалось ще доволі багато. Не всіх розлякали загони НКВС, а львівські передвоєнні пивниці ще не були вичерпані до сухого дна спраглими гегемонами.

Отак Алєксєй Толстой і потрапив у товариство львівських літераторів до знаменитого ресторану «Атляс». Він віддавна працював на площі Ринок, 45. Тут у затишних невеликих залах полюбляла збиратись «сметанка» львівського мистецького товариства.

Спочатку власник пан Атляс, а згодом його зять Едмунд (Едзьо), перетворили ресторан у культове місце, котре мало свій «регламент»: приміром, не можна було використовувати тарілок, склянок та стільців як аргументи до своїх політичних і релігійних переконань.

Усе це творче неподобство контролювала знаменита «бабця кльозетова». Її поява і спроби брати з відвідувачів гроші за користування туалетом свого часу викликали такий інтерес, що народ просто прагнув потрапити в заклад хоча б «на кєлішок».

Саме тут виробляли і пропонували клієнтам власний оригінальний алкоголь. На цю пропозицію і спокусили Алєксєя Толстого. Столична зірка вирішила похизуватись перед львів’янами вмістом московського гаманця. Замовили всього і багато. Проте львівська медівка виявилась вельми підступною субстанцією. Пилась легко, залишаючи голову «червоного графа» у притомному стані. Алєксєй кепкував, що, мовляв, місцевий алкоголь не такої якості, як у Москві. Забава тривала до аж того моменту, поки Толстой не спробував піднятись на ноги. І тут виявилось, що мед таки був «добрим».