Ігор Лильо - Львівська кухня

Після закінчення зібрання все товариство частенько перемандровувало до невеликої ресторації «Литвинка» на вулицю Св. Миколая (зараз О. Фредра. — І. Л. ), де споживали обід. Часи перебування Пілсудського у Львові були доволі важкими з огляду на його матеріальне становище. Непоодинокими були випадки, коли він просив у власника закладу кредит на їжу. Інколи обід узагалі складався з невеликої канапки, такого собі шніцлика і пива. Проте ніколи не знаєш, де знайдеш, де втратиш.

Чи міг тоді здогадуватись власник ресторанчику пан Яггер, що найкращу рекламу для свого закладу він отримає тоді, коли під час наступного візиту Пілсудського до Львова вже як керівника країни, той не омине нагоди завітати до улюбленого ресторанчику. У передчутті події там наготували пишну учту. Екзальтований народ згромадився на навколишній території, щоб побачити знаменитість і його улюблену гастрономічну місцину. Проте Юзеф Пілсудський, зайшовши усередину, за звичаєм попросив лише малу канапку і пиво, а при виході, нахилившись до вуха власника, вчергове прошепотів: «Запишіть на кредит, будь ласка».

Схоже, його обід міг би складатися й з гарячих канапок.

Гарячі канапки, або ж накладанці, – одна з улюблених перекусок для галичан. Народна любов до них така сильна, що навіть «за совєтів» мала своє втілення – Кафе «Гарячі Бутерброди» на Жовтневій (тепер це вул. Дорошенка). Тут готували канапки на половинках чайних булочок, з м’ясним і рибним фаршем, а запікали їх у дивовижній, як на той час, кількаповерховій печі.

Але поговорімо про час, коли гарячі канапки були елегантною окрасою столу. Найвідоміша галицька кулінарка довоєнного часу, невістка Івана Франка – Ольга Франко – радила робити гарячі канапки зі скибок хліба без скоринки і не шкодувати компонентів.

На хліб, змащений розтертим вершковим маслом із сардинами чи бринзою з дрібкою паприки, можна накладати, наприклад, шматки яйця і вареного буряка, шинку і зелень.

Ось лише два із безлічі рецептів із книжки Ольги Франко «1-ша українська загально-практична кухня» 1929 року.

Змолоти печене або варене м’ясо, дати присмаженої цибулі, дві ложки тертого швайцарського сиру, змелені сардинки, 2 жовтки, піну з двох білків, дрібку солі, 2—3 ложки сметани або вершків, вимішати добре, намастити скибки булки і запекти у братрурі впродовж 10—15 хвилин; подаємо гарячими.

Ту саму булку, що на накладанці, порізати тонко, легко підсмажити на маслі, посипати тертим пармезаном, швайцарським або голландським сиром, дрібно посіченою шинкою, краківською ковбасою. Викласти шматочки сирих помідорів, посипаних сиром, шматочки оселедця, вимоченого в молоці, підсмажені свіжі печерички, смажені рижики і т. д. Грінки подаємо гарячими.

До кінця свого життя австрійський письменник Леопольд фон Захер- Мазох болісно переживав факт, що його прізвищем назвали психічне захворювання. Очевидно, йому, як і іншим людям, було б значно приємніше, коли б його увіковічнили в назвах вулиць, островів чи – у найгіршому разі – назвали б один з елементів у таблиці Менделєєва. Хоча варто зазначити, що нащадки таки вповні скористалися залишеною ним епістолярною спадщиною. Не всі пригадають, наприклад, його «Жіночі образки з Галичини», а от на «пікантно-полуничну» тему творів Леопольда Мазоха зніматимуть фільми, напишуть купу досліджень і навіть встановлять дуже контроверсійну скульптуру-«пам’ятник».

Леопольд народився в дуже пристойній родині директора львівської поліції Леопольда Захера і доньки професора й ректора Львівського університету Франца фон Мазоха. Батько Леопольда був відданим і ретельним служакою. Він справно ловив бандитів і слідкував за політично неблагонадійними громадянами. Порався з цим настільки добре, що після революційних подій 1848 року містяни криком вимагали, щоб його усунули зі Львова. Отож, часу займатися вихованням сина в нього було небагато. На додаток, хлопець народився хворобливим, і тому на сімейній раді ухвалили відправити його на виховання в село Винники, що поряд зі Львовом.

Чисте повітря, спокій, правильний догляд та якісна селянська їжа таки зробили свою справу – Леопольд ожив. Після закінчення школи він почав шукати власний шлях у житті. Як письменник він став відомим лише 1872 року, коли опублікував у популярному паризькому журналі «Ревю дю дьо монд» повість « Дон Жуан з Коломиї». Твір одразу помітили критики і читачі. «Смачні» описи із життя місцевого населення, особливість таємничої європейської провінції викликали в читачів великий інтерес. Слава і шанувальники, які прагнули наблизитись до променів «зірки», одразу ж оточили письменника. Особливо наполегливими були жінки. Одній із них – авантюрній, марнославній і жадібній до грошей, Аврорі фон Рюмслін таки вдалося запаморочити голову Леопольда. Бурхливий роман, і, як наслідок, шлюб не були вельми щасливими. Розповідають, що Аврора насамперед прагнула через чоловіка пробратися до аристократичних кіл і навіть почала писати літературні твори під псевдонімом. Заради реалізації матеріальних забаганок дружини Леопольд усе частіше пише популярні твори, розраховані на масового читача. Проте літературні критики можуть скільки завгодно нарікати на це. Адже саме завдяки його простим образкам світ все більше дізнавався про особливості життя простого люду.