Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Але навіть коли б умільці і не отримували ніякої винагороди, все одно їхня праця була б вельми продуктивною, бо плавати весь день в басейні або ганяти тенісний м’ячик куди приємніше, ніж під палючим сонцем та в багнюці рити окопи повного профілю. І малювати сатиричну стінгазету в теплій каптерці набагато для здоров’я корисніше, ніж міняти танкові гусениці на морозі. Це експериментально доведено.

Все умільці, крім усього іншого, отримували незліченні відпустки і звільнення — за рахунок інших, звичайно. З них-то і починається розкладання армії (звичайно, це не єдина причина і навіть не найголовніша, хоча й одна з основних). Йде, припустимо, абсолютно п’яний, брудний, нестрижений солдат містом, а патрулі його цураються: це, здається, особистий червонодеревець комдива, а он той, також п’яний, здається, особистий будівельник начальника штабу дивізії, басейн йому персональний будує. Цих краще не чіпати, краще з ними не зв’язуватися!

Але повернемося до нашого заарештованого сержанта. За професією він був ювеліром, причому ювеліром спадковим. Прийшов в армію відразу зі своїм інструментом — з пилками, маленькими лещатами, щипцями. Явище, коли молоді хлопці приходять в армію відразу зі своїми гітарами і балалайками, з пензлями і полотном — повальне. Радянський народ давно зрозумів порядки, які панують в нашій рідній армії, і тому напучує своїх синів: талант розкривай відразу ж, з першого дня.

Цей умілець свій талант продемонстрував відразу, як потрапив в наш навчальний мотострілецький полк. Забрали його кудись до клубу і наказали зробити сувенір — маленький сріблястий танк в подарунок якомусь голові комісії. Записали ж його в мій навчальний взвод, і через півроку я мав з нього зробити відмінного сержанта, командира розвідувального танка. Та за свою службу я його і не бачив. З тридцяти осіб у взводі у мене таких семеро було. Правда, шестеро інших — художник, скрипаль, піаніст і три спортсмена, — приходили, тобто іноді, раз на тиждень, а то й два рази з’являлися у взводі, і я їх зумів дечому навчити.

Курсант Зумаров не з’явився навіть на випускній інспекції, та й куди йому: він танки бачив тільки іграшкові, ті, що вирізав з бронзи і органічного скла. Перевірку за нього здавав командир полку, все щось з комісією шепотівся. В результаті став Зумаров відмінником, присвоїли йому звання сержанта і залишили в нашому ж полку командиром відділення — готувати нові кадри танкістів-розвідників. Призначений він був командиром відділення в мій же взвод, однак і після цього я його ніколи не бачив.

Не подумай, читачу, що тільки у мене були проблеми з «мертвими душами» — все командири взводів мали по п’ять-сім «мертвяків». Тут розподіл справедливий — ніхто не ображений! Так ми і готували кадри для рідної армії. Приїжджає такий командир танка, недоучка, з навчального полку в бойовий і відразу заявляє: я не командир, я — вокаліст. У полку, звичайно, раді: ось тебе-то нам і не вистачало! Так і командує танком навідник, а вокаліст знай собі арії з опер виспівує. Всі задоволені. Кращих же умільців, на зразок нашого ювеліра, навчальний полк ні за що не віддасть в бойові війська, а залишає у себе під будь-яким приводом, найчастіше у якості інструкторів.

А сержант-інструктор Зумаров тим часом був помічений командиром дивізії, а потім і командувачем армії і пересунувся спочатку на дивізійний рівень, а потім і на армійський. Можливо, пішов би і вище, та патрулі затримали, та ще й в іншому окрузі.

Після першої розмови з військовим дізнавачем я вже було вирішив, що другої розмови не буде, бо про сержанта я абсолютно нічого не знав: ні на якому рівні він зараз знаходиться, ні хто його справжній командир, ні те, скільки разів на тиждень його відпускають у звільнення. Проте друга розмова все ж відбулася.

— Де його присяга?

— Не можу знати!

Я й справді знати цього не міг. Справа в тому, що кожний радянський солдат після місяця первинної підготовки приводиться до присяги. Це може бути зроблене тільки після того, як солдат вперше стріляв зі своєї зброї. Присяга для кожного солдата друкується на окремому аркуші, і під її текстом він розписується; це робиться для того, щоб цей окремий лист в будь-який момент можна було вкласти в його кримінальну справу.

Коли весь навчальний взвод вперше поїхав на стрільбище перед прийняттям присяги, Зумаров випилював свого першого танка.

— Нічого, — сказав командир полку, — поїдеш з наступним взводом.