Що в результаті? Правильно: розкладання, яке не вдалося зупинити навіть після того, як сержанти прибули.
Так це ж не все. Дивізії в Литві, Україні, Татарстані також потрібно було комплектувати. Тут зворотна проблема — нестача рядових. Тому, припустимо, з Джезказгану Відправляємо 250 стрільців і 93 кулеметника в Яворів, 32 заряджаючих і 15 замкових [22] Номер розрахунку артилерійської гармати великого калібру, який обслуговує гарматний затвор. — Прим. автора.
до Миколаєва, 18 хіміків дозиметристів до Каунасу і так далі. Це не єдиний зустрічних потік, це сотні тисяч потічків з різних місць в найрізноманітніші.
Такий був момент взяти Європу за горло або за яке-небудь інше місце! Однак поки сотні тисяч сержантів дісталися до своїх дивізій і полків, кризу в районі Суецького каналу владнали.
Такий був момент — і згаяний.
Не варто забувати й про побічні ефекти такого способу відмобілізування частин і з’єднань. Маса молодих мужиків була зірвана з обжитих місць і відправлена в далекі мандри з безліччю пересадок. Відправлені вони були не щільними масами, а дрібними групами. Коли б резервісти, які були командирами розрахунків 120-мм мінометів, жили в одному селі, а командири 122-мм гаубиць — в сусідньому, то можна було б якось зібрати їх щільними групами. А так — розсипом, і ніяк інакше. По радіо гриміли страшні заяви радянського уряду. Справа котилася до війни. Може статися, навіть ядерної. Випивали друзі, розлучалися: хто знає, чи не на завжди? Під час пересадок всім потрібно було компостувати квитки. Військові каси забиті. Шум, гам, штовханина, бійки. Татари зчепилися з киргизами. Грузини з азербайджанцями. Патруль, комендатура, трибунал.
Часткова мобілізація була зірвана. Та й таємниці ніякої не вийшло. Всі вокзали були забиті мужиками напідпитку в порваному одязі. Кому з ворожих розвідок треба, той розумів сенс того, що відбувається.
Які ж висновки необхідно було зробити на майбутнє? Задумалися вожді. Міністр оборони Маршал Радянського Союзу Жуков запропонував скасувати індивідуальний відбір і замість цього готувати сержантів в плановому порядку. Раз дивізії скороченого складу знаходяться в Узбекистані і Таджикистані, в Вірменії та Казахстані, в Киргизії і Азербайджані, значить, в разі розгортання їх слід комплектувати місцевими резервістами, серед них і сержантами. Потрібно було за мирного часу визначати потреби кожної дивізії в сержантах найрізноманітніших спеціальностей і їх завчасно готувати.
Незабаром Жукова з вершин влади прогнали, та ця його ідея восторжествувала. А як же інакше?
Можна було, звичайно, мати армію меншою, та високої якості. Це нам не підходило. Нам була потрібна найбільша армія в світі. Однак в таку армію необхідно було в разі війни призивати всіх без розбору. А для цього ще за мирного часу в місцях розгортання і поповнення полків, бригад і дивізій мав бути створений відповідний контингент резервістів.
Плани комплектування складалися просто. Розташована, припустимо, десь в Ташкенті дивізія скороченого складу. Мобілізаційний відділ штабу дивізії прикидав, скільки в разі розгортання потрібно мати сержантів і яких саме спеціальностей. Ці відомості прямували в мобілізаційне управління штабу округу, далі з округів відомості надходили до Головного мобілізаційного управління Генерального штабу. І там приймалися рішення: для Закавказького військового округу потрібно буде через два роки мати таку-то кількість командирів гармат, таку-то кількість командирів танків, таку-то кількість командирів розвідувальних відділень і так далі. А для Середньоазіатського округу ось таку-то кількість. А для Туркестанського...
І надходив наказ: ТуркВО восени стільки-то ешелонів направити в таку-то навчальну дивізію, а стільки-то в таку. Зрозуміло, що давалася громова вказівка: відбирати найкращих. Військкомати рвали під козирок і доповідали про виконання: так, так, найкращих, як і було наказано.
А ми ці ешелони приймали. З Ташкента. З Баку. З Єревану.
Сержанти, яких готувала 66-а гвардійська навчальна мотострілецька дивізія, служили в Прикарпатському військовому окрузі, в Центральній і Південній групах військ. А після служби вони поверталися в свої рідні місця, складаючи резерв сержантського складу на випадок мобілізації.
У кожному наборі серед новобранців траплялися татари, українці, литовці. Ми їх готували, як і всіх інших, тільки після надання звання сержантів залишали собі. Цим забезпечували хоч якусь якість підготовки нових поповнень.
Читать дальше