Ще в 1918 році для підготовки командирів найнижчої ланки в складі дивізій Червоної Армії були створені дивізіонні школи; крім цього, в 1924 році в стрілецьких, кавалерійських і артилерійських полках були створені полкові школи.
Система підготовки молодших командирів в СРСР постійно поліпшувалася і після Другої світової війни досягла піку досконалості.
Стрілецький полк 1950-х років — це три стрілецьких батальйони і полкова школа, крім того в полку — чотири роти (зв’язку, розвідувальна, саперна, автотранспортна) і чотири батареї (самохідно-артилерійська, протитанкова, мінометна, зенітна), які до складу батальйонів не входили, а прямо підпорядковувалися командиру полку або його заступникам. Полкова школа стрілецького полку за своєю чисельністю приблизно відповідала стрілецькій роті. Вона готувала сержантів тільки за основним профілем полку, тобто командирів стрілецьких і кулеметних відділень.
Всього в полку 30 стрілецьких взводів (27 в трьох батальйонах, 3 в полковій школі) і 10 кулеметних взводів (9 в трьох батальйонах, 1 в полковій школі). Командир полку орлиним поглядом стежив за командирами стрілецьких і кулеметних взводів і тих, кого намітив до висунення на роту, відправляв для початку командувати взводами в полковій школі. Таким чином, полкова школа отримувала найкращих, найдосвідченіших і перспективних командирів взводів, тих, хто був гідний підвищення.
Найлютішого з усіх старшин рот і батарей командир полку ставив старшиною полкової школи. Найкращого з усіх ротних командирів, того, кого намітив до підвищення на батальйон, він ставив для початку командиром полкової школи.
Система підготовки сержантів була простою, зрозумілою, ефективною. Солдат служив три роки. Прибувало нове поповнення, його розподіляли по ротах і батареях. У кожній роті і батареї створювалася тимчасова команда новобранців. Під керівництвом ротного командира, старшини і кількох сержантів новобранці проходили курс молодого бійця, їм пояснювали, хто вони такі і куди потрапили, які у них будуть обов’язки (права їм не потрібні), хто ними буде командувати і які права є у командирів. Новобранців навчали мотати онучі і чистити туалети, вони вивчали свою зброю, перший раз стріляли на полігоні, після цього їх приводили до присяги і розподіляли по взводам. Але не всіх.
Під час проходження курсу молодого бійця ротний командир виявляв найсильніших, найбільш авторитетних, здібних, розвинених розумово і фізично, задиристих і нахрапистих. Це майбутні сержанти. Ротний не розподіляв їх по взводах, а відправляв до полкової школи.
Інтерес командира роти — вибрати найкращих, бо через рік підготовки саме вони повернуться до нього продовжувати службу. Вибір кращих для полкової школи — це інтерес не тільки командирів рот, а й всіх офіцерів від взводу до полку включно.
Отже, в полковій школі — найкращий з усіх ротних командирів, тут найлютіший ротний старшина, тут найкращі взводні командири, найзліші сержанти і найкращі з усіх, що є, солдати.
Полкова школа — особиста гвардія командира полку. На урочистому шикуванні з виносом бойового прапора знаменний взвод — від полкової школи. Потрібно провести показні заняття з вогневої, тактичної, фізичної, стройової і будь-якої іншої підготовки — хоч для сусіднього піонерського табору, хоч для делегації генералів братської армії — полкова школа покаже вишкіл. Караул в святкові, найбільш відповідальні дні, — від полкової школи. І патруль від неї ж.
А ось наряд на кухню — ні! Жодного разу за всю службу. Фарбувати паркани, мести вулиці, копати картоплю, чистити полковий сортир, — це не для майбутніх сержантів. Та ось, припустимо, побилися в казармі узбеки з грузинами, і командир полку піднімає полкову школу з наказом розняти, наваляти тим і іншим, щедрим мордобоєм зміцнити дружбу народів.
На бойову підготовку полкової школи командир полку витрачав вдвічі, а то і втричі більше боєприпасів, мотогодин і пального, ніж на підготовку звичайної роти.
Через рік вельми серйозної підготовки випускникам присвоювали звання молодших сержантів, тим, хто демонстрував найвищі результати — звання сержантів, і для продовження служби повертали в ті роти, з яких вони прийшли. Однак був у командира полкової школи крім іншого ще один привілей: най-най він мав право залишити собі. Йому багато не потрібно, але ж і у нього сержанти йдуть на дємбєль, їх доводиться кимось заміняти. Їх замінювали найкращими.
Читать дальше