Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Однак тепер артилерист був офіцером, і місце його — в офіцерському відділенні, яке відгороджене від загального високою стіною. Ми обнялися як брати, як дуже близькі люди, що розлучаються навіки. Він сумно посміхнувся мені і як є, забруднений екскрементами дружини майбутнього Головнокомандувача об’єднаними збройними силами країн-учасниць Варшавського Договору Маршала Радянського Союзу І.І.Якубовського, вже без конвою пішов до залізної брами офіцерського відділення.

Того ж дня в столиці нашої Батьківщини місті-герої Москві під гуркіт овацій тисяч делегатів і наших численних братів, що з’їхалися з усіх кінців світу, в Кремлівському палаці з’їздів почав свою роботу XXIII з’їзд Комуністичної партії Радянського Союзу, з’їзд черговий і історичний.

З того дня Комуністична партія Радянського Союзу більше нічого урочисто не обіцяла нинішньому поколінню радянських людей.

Здається, що політзаняття на губі — найкращий час. Сиди собі дві години на табуретці, сопи і байдикуй. Бо ж кращого розслаблення, кращого відпочинку й не придумаєш.

Та це так лише здається.

Такі думки можуть прийти тільки в голову того, хто на губі не сидів, хто не попереджений заздалегідь про те, як себе на цих самих заняттях тримати. Вся та уявна простота для губаря малодосвідченого виливається купою неприємностей. Потрапивши на політзаняття вперше, губар безмірно тому радий, та варто йому відволіктися на мить, варто лише на секунду забути, де ти, чому і навіщо знаходишся — ось біда й підкралася.

Виснажений безсонням, моторошним холодом, вогкістю, голодом, непосильною працею, постійними приниженнями і образами, а головне, очікуванням чогось страшнішого, організм, заспокоївшись і трохи зігрівшись, розслабляється миттєво.

І ледь відпустиш трохи ту сталеву пружину, що стискаєш в собі з першої миті губи, як вона з дивовижною силою, зі свистом виривається з рук. І не маєш ти влади більше над собою...

Ось поруч понесло кудись солдатика — відразу видно, що не сидів раніше, скаламутились ясні очі, повіки злипаються, засинає, зараз тикнеться буйною голівкою своєю в брудну сутулу спину худого матросика.

А матросик, видно, до Києва у відпустку приїхав, не інакше на вокзалі патрулі загребли. Мабуть, і матросик зараз клювати почне. І шкода солдатика того, і матросика, і себе шкода...

А ноги зігріватися почали...

А в голові хміль розливається... Дзвіночки задзвеніли... Та так солодко... Голова на груди хилиться... А шия ватяна, вона такої ваги нізащо не витримає... Зламається... Шию розслабити потрібно...

Ось ти, голубе, й спікся, і замість теплих нар чекає тебе вночі смердючий сортир, і кухня чекає, це ж ще гірше, а як відсидиш своє, ще й Дії отримаєш доби на три, а то й п’ять, щоб не про кус чорняшки мріяв, не про сухі онучі, а про політику нашої рідної комуністичної партії, яка всім нам нові горизонти відкриває. Так-то.

Сидів я не вперше. Штучки ці про політзаняття давно засвоїв. Мене не проведеш.

Про сон я відразу не думав — надто вже жерти хотілося, одначе й про жратву я також намагався не думати — дуже вже в животі починало боліти від таких думок. Одне мені не давало спокою з самого початку політзанять: онучі б змінити. Мої-то шість днів вже мокрі, і як їх ні мотай — все одно. А на дворі — то мороз, то знову все розкисне. Холодно ногам, мокро... Онучі б змінити...

Стоп! Думка небезпечна! Не можна про сухі онучі думати! Думка ця — провокація! Її від себе гнати потрібно. Так і до біди недалеко. Ось вже здається, що сухі вони зовсім... Я ж їх вночі на батарею поклав... (Хоча і немає на губі батарей.) Вони за ніч і висохли, так просушилися, що не гнуться... Ось тепер і ногам тепло... Стій!

Так я ж не спав!

Два здоровенних єфрейтори, розгрібаючи табуретки і розпихуючи губарів, рухаються прямо на мене. ...твою мать-перемать! Та не спав я! Браття! Я ж бо людина! Радянська! Така, як і ви! Браття! Та не спав же я!

Єфрейтор зі злістю відштовхує мене геть. Я швидко повертаю голову слідом за ним і тут же, зрозумівши, наскільки це небезпечно, розвертаюся назад. Та й однієї миті абсолютно досить, щоб розгледіти все до одного обличчя тих, що сидять позаду. Всі вони, всі без жодного винятку, — обличчя пригнічених страхом людей. Тваринний жах і благання в добрій півсотні пар очей. Одна думка на всіх обличчях: «Тільки не мене!»