Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Тим часом до нас заштовхнули третього постояльця. Мені було рішуче наплювати на те, хто він такий, я й не намагався розглянути його крізь сльози, та досвідчений артилерист, здавалося, чекав його появи. Він штовхнув мене (говорити було абсолютно неможливо) і вказав рукою на третього. Протерши очі кулаком, я побачив перед собою нашого конвойного.

Зазвичай арешт ніколи не починається з 21-ї, 25-ї або 26-ї камери. Лиш той, хто отримує додатковий пайок, ДП, проходить через одну з них, а іноді й через дві. Наш квіртанутий перволіток почав свою епопею саме з 26-ї камери: чи то всемогутній єфрейтор наспівав молодшому ад’ютантові чи порученцю командувача, чи то наш конвоїр рипнувся, коли, здавши автомат і набої, раптом дізнався, що його взвод повертається до рідних стін, а він чомусь на 10 діб залишається на губі. Може статися, молодший лейтенант, заступник начальника гауптвахти, задля забави вирішив підсадити його до нас, наперед знаючи нашу реакцію.

Потрапивши в білястий туман хлорних випарів, новий арештант захлинувся в першому нападі кашлю. Його очі переповнилися сльозами. Він безпорадно мацав рукою в порожнечі, намагаючись знайти стінку.

Ми не були благородними лицарями, і прощати його у нас не було ні найменшого бажання. Можна сказати, що бити безпорадну, осліплу на час людину недобре, та ще в той момент, коли вона не чекає нападу. Може бути, це і справді недобре для тих, хто там не сидів. Ми ж розцінили появу конвойного як подарунок долі. Та й бити ми його могли тільки тоді, коли він був беззахисний. У будь-якій іншій обстановці він розкидав би нас, як кошенят, надто вже був мордатий. Я пишу, як було, благородства в мені не було ані на гріш, приписувати собі високі душевні пориви не маю наміру. Хто був там, той зрозуміє, а хто там не був, той мені не суддя.

Артилерист вказав мені рукою, і коли високий електронік випростався між двома нападами кашлю, я з розмаху садонув чоботом йому межи ніг. Він завив нелюдським голосом і зігнувся, присідаючи, і в цей момент артилерист з усього маху хряснув чоботом прямо по його лівій колінній чашечці. І коли той забився в судомах на підлозі, артилерист, вловивши момент видиху, пару раз влупив йому ногою в живіт.

Від різких рухів всі ми наковталися хлору. Мене знудило. Артилерист захлинався. Конвойний пластом лежав на підлозі. Нам не було абсолютно ніякого діла до нього.

Мене знову знудило, і я абсолютно чітко зрозумів, що пробути в цьому світі мені залишилося зовсім недовго. Мені нічого не хотілося, навіть свіжого повітря. Стіни камери здригнулися і пішли навколо мене. Здалеку приплив брязкіт замка, який відкривали, та мені було абсолютно все байдуже.

Відкачали мене, певно, швидко. Повз мене по коридору потягли конвойного, що й досі не оговтався. І мені раптом стало нестерпно шкода, що, прийшовши до тями на нарах, він так і не зрозуміє того, що з ним сталося в 26-й камері. Я тут же вирішив виправити ситуацію і добити його, поки не пізно. Рвонувся всім тілом, намагаючись схопитися з цементної підлоги, та з цього вийшла лиш жалюгідна спроба ворухнути головою.

— Ожив, — сказав хтось прямо над моєю головою, — нехай ще трохи подихає.

Артилерист був уже на ногах, його нудило. Хтось зовсім поруч вимовив:

— Наказ міністра оборони, він уже офіцер!

— Наказ міністра прийшов сьогодні, а підписаний ще вчора, — заперечив другий голос, — значить, амністія поширюється тільки на термін, що він відбував вчора. А сьогодні, вже ставши офіцером, він отримав новий термін від заступника командувача округом. І амністія міністра на новий термін не поширюється.

— Ах, чорт. А коли з такої нагоди до заступника командувача звернутися? Випадок же незвичайний!

— Так заступник його в очі не бачив, вашого новоспеченого лейтенанта. Це дружина самого розпорядилася. А сам — він на з’їзд партії гайнув. Не підете ж ви до неї просити!

— Це вже точно! — Погодився другий голос.

— А відпустити його під амністію міністра ми не можемо: коли вона завтра з перевіркою нагряне, всім голови відкрутить!

— І це точно.

Сталося так, що, поки наш артилерист чистив каналізацію, міністр оборони СРСР підписав наказ, за яким артилерист і ще двісті щасливців з курсантів перетворилися на лейтенантів. Наказ міністра в цьому випадку є відпущенням усіх гріхів. Та поки наказ йшов з Москви, наш артилерист встиг дістати новий термін, нібито від заступника командувача Київським військовим округом. І ніхто нічого зробити не міг.