Віктор Суворов - Оповіді визволителя

— Чуєш, бог війни.

— Чого тобі?

— Чуєш, артилерія, ось важко нам зараз, а прийде час, будемо і ми жити в таких ось райських умовах, в комунізмі. Ото життя ж буде! А?

— Як жити? З ношами лайна в руках?

— Та ні ж! — Його душевна черствість засмутила мене. — Я кажу, настане час, і будемо ми жити ось в таких райських садах, в таких ось дивних маленьких містечках з басейнами, а навколо сосни столітні, а далі — яблуневі сади. А ще краще — вишневі. Чуєш, поезії ж скільки... Вишневий сад!

— Дурень ти, — втомлено відповів він, — дурень, а ще розвідник.

— Це чому ж я дурень? Ні, ти постривай! Це чому ж я дурень?

— А хто ж, по-твоєму, лайно при комунізмі тягати буде? Тепер мовчи, наближаємося.

Питання це, таке просте і задане таким глузливим тоном, торохнуло мене ніби обухом по загривку. Спочатку воно не здавалося мені нерозв’язним, та це було перше в моєму житті питання про комунізм, на яке я не знайшов відразу, що відповісти. До того все було абсолютно зрозумілим: кожен працює як хоче і скільки хоче, за своїми здібностями, отримує ж що хоче і скільки хоче, тобто за потребою. Було ясно, що, припустимо, один бажає бути сталеваром — будь ласка, працюй на благо всього суспільства і на своє благо, звичайно, бо ти рівноправний член цього суспільства. Захотів бути вчителем — будь ласка, всяка праця у нас в пошані! Захотів бути хліборобом — що може бути більш почесним, ніж годувати людей хлібом! Захотів в дипломати — шлях відкритий! А хто ж буде вовтузитися в каналізації? Невже знайдеться хтось, хто скаже: так, це моє покликання, тут моє місце, а на більше я не здатний? На острові Утопія цим займалися раби і арештанти, як ми зараз. Однак при комунізмові ні злочинності, ні тюрем, ні губи, ні арештантів не буде, бо немає чого чинити злочини — все безкоштовно. Бери, що хочеш, — це не злочин, а потреба, і всі будуть брати за своєю потребою, це основний принцип комунізму.

Ми перекинули треті ноші, і я переможно заявив:

— Кожен буде чистити за собою! А крім того, машини будуть!

Він з жалем подивився на мене.

— Ти Маркса читав?

— Читав, — запально відрізав я.

— Пам’ятаєш приклад про шпильки? Коли робить їх одна людина, то три штуки в день, а коли розподілити роботу серед трьох — один дріт ріже, інший заточує кінці, третій хвостики ладнає — то вже буде триста шпильок в день, по сто на брата. Це поділом праці називається. Чим вищий ступінь поділу праці в суспільстві, тим вищою є його продуктивність. У кожній справі має бути майстер, віртуоз, а не аматор, не дилетант. А тепер уяви собі хоча б місто Київ, і як півтора мільйони його мешканців, кожен для себе, каналізацію прокладають і у вільний від громадської діяльності час чистять її і підтримують в справному стані. А тепер про машини. Маркс пророкував перемогу комунізму в кінці XIX століття, проте тоді не було таких машин, значить, і комунізм був в той час неможливий, так? Зараз також немає таких машин, це означає, що зараз комунізм також неможливий, так чи ні? І поки таких машин немає, хтось мусить копирсатися в чужому лайні, — а це, вибачте, не комунізм. Припустимо, коли-небудь зроблять такі машини, однак комусь же доведеться їх налаштовувати і справляти, а це також, напевно, не дуже буде приємним; невже у когось буде і справді потреба все своє життя займатися тільки цим? Ти ж підтримуєш теорію Маркса про поділ праці? Чи ти не марксист?

— Марксист, — промимрив я.

— Наближаємося, тому ось тобі кілька додаткових питань для самостійних роздумів. Хто при комунізмі буде закопувати трупи? Самообслуговування? Чи аматори у вільний час цим будуть займатися? Та й взагалі в світі дуже багато брудної роботи, не всім же бути дипломатами і генералами. Хто свинячі туші обробляти буде? А ти в цеху розділки риби був коли-небудь? Рибу подають, її моментально обробляти необхідно і ніяк не механізуєш. Як бути? А хто буде вулиці підмітати і сміття вивозити? Та й вивезення сміття вимагає зараз кваліфікації, і чималої, й дилетантами не обійдешся. А офіціанти будуть при комунізмі? Зараз це прибуткова справа, а коли гроші ліквідують, як тоді? І останнє: той, хто зараз про чистку лайна ніякої гадки не має, товариш Якубовський, наприклад, чи зацікавлений він у тому, щоб настав коли-небудь такий день, коли він сам своє лайно за собою прибирати буде? Ну, думай і мовчи...

— Багато теревените, працювати треба!

— Чуєш, артилерія, так що ж, по-твоєму, комунізму взагалі ніколи не буде?

Він навіть зупинився, вражений моєю дикістю.