Віктор Суворов - Оповіді визволителя

Невже вони нас дурять через наші агентурні канали? Ну не може бути ніякої ескалації! Не може, і все тут! Коли поєдинок неминуче завершиться стріляниною, то чому б з неї і не почати? З якого дива бандит, з яким ви збираєтеся битися, чекатиме, поки ви візьметеся за револьвер? Він може застрелити вас ще до того, як ви торохнете його кулаком в щелепу. Використовуючи свою найбільш смертоносну зброю на самому початку сутички, ваш ворог економить собі сили і час. Навіщо витрачати їх даремно, кидаючись стільцями і пляшками?

Бий першим, це збільшить шанси зберегти життя. Ворог не знає, коли ви, шляхетний герой, будете ласкаві скористатися револьвером. Навіщо йому чекати цього моменту? А раптом ви вирішите застрелити його відразу після обміну образами, не переходячи до мордобою?

Радянські вожді отримували інформацію по різних каналах: доповіді йшли з ГРУ, з КДБ, від розвідок країн-сателітів Радянського Союзу. Цій інформації кремлівські товариші категорично відмовлялися вірити. Вважалося, що теорія ескалації конфлікту в ядерній війні винайдена американською пропагандою для заспокоєння нервових американських пенсіонерів. Було цілком зрозуміло, що ця теорія смертельно небезпечна, щоб служити основою для розробки військової доктрини або планування бойових дій.

І раптом американці продемонстрували щось таке, що разом відмело всі сумніви. Вони дійсно вірили в теорію ескалації.

Справа ось в чому.

Спочатку Сполучені Штати, а потім і Радянський Союз створили ядерну, а згодом і термоядерну зброю. Обидві країни інтенсивно розробляли і вдосконалювали засоби її доставки. Найнадійнішими і найбільш небезпечними для противника засобами доставки були балістичні ракети, які запускаються з наземних пускових установок і з підводних човнів.

З моменту появи міжконтинентальних балістичних ракет постало питання про боротьбу з ними. Тут, як і в багатьох інших областях, Радянський Союз не міг обійтися без понтів. У 1963 році «Воєнвидав» випустив книгу «Військова стратегія». У складі авторського колективу — Маршал Радянського Союзу Соколовський і дев’ять генералів з однією, двома і трьома зірками. Ось що повідомлялося на сторінці 393:

У нашій країні проблема знищення ракет в польоті успішно вирішена радянською наукою і технікою... Цікаво відзначити, що проблема протиракетної оборони на Заході до теперішнього часу ще далека від остаточного рішення.

Понти в усі часи дорого коштували нашому народові. Американці не могли припустити, що Маршал Радянського Союзу і потужна група військових інтелектуалів у генеральських погонах можуть просто брехати, тим більше що СРСР в ті часи був явним лідером в розробці новітніх видів стратегічного озброєння: перша в світі міжконтинентальна балістична ракета, перший штучний супутник Землі, перша людина в космосі, найпотужніша термоядерна бомба в історії людства.

І коли Радянський Союз вирішив проблему знищення ракет в польоті, то це різко порушувало баланс сил. Одна справа, коли і у мене в руках револьвер, і у вас револьвер. А ж раптом я оголошую, що у мене є лімузин з броньованим корпусом, тобто я можу вас вбити, лиш тільки ви висуне носа на вулицю, а сам можу вештатися вулицями і нікого не боятися.

Коли у вас — тільки ракети, а у мене — ракети і протиракетна оборона, значить, ви мені погрожувати не можете. А я можу! У мене з’являється спокуса завдати першого удару, який вам відбивати нічим. Таким чином, протиракетні системи є ніби оборонними, однак різко підвищують мої можливості в нанесенні ядерних ударів.

Шкода тільки, що радянські протиракетні системи були тоді лише понтами. Проте вони спрацювали. Американці занепокоїлися. Конгрес щедрою рукою відвалив кошти на розробку протиракетних систем, і в цій області кляті американці рвонули вперед.

Тут вже радянські маршали і генерали зажурилися. Справа в тому, що протиракетну оборону створити куди складніше, ніж самі ракети. Ракета стоїть в шахті, в потрібний момент ми натискуємо на кнопочку, і вона з пункту А полетіла в пункт Б. Ціль величезна, нерухома. Влучити в неї легко. Населений пункт Нью-Йорк розкинувся широко. Коли не поцілимо в Манхеттен, то вже напевно влупимо по Бронксу. Заряд мегатонного класу, тому хмарочоси на Манхеттені все одно поваляться як кістки доміно.

Тепер уявіть, що нам необхідно вирішити проблему знищення головних частин ворожих ракет, що летять на нас.

Перше. Ми не знаємо, коли вони з’являться в нашому небі — зараз, через хвилину або через десять років. Готовність мусить бути постійною.