Валентин Наливайченко: «Для мене патріотизм – це дія»

Друге — податковий кодекс. Ми не просто сказали, що проти нього, не тільки я демонстрував незгоду, а зібрали підписи конкретних підприємців. Не блефуючи, що ми зібрали, наприклад, 200 тисяч. А показали 16 000 реальних людей. Не приписали жодного вигаданого голосу. Кожна людина, яка писала нам рекомендації, отримала від нас підтвердження, що її пропозиція врахована, і ми будемо її реалізовувати. Кожному з людей, які надіслали пропозиції, я особисто подякував і відверто сказав, що треба працювати тепер і далі. Щоб уряд і Верховна Рада не ухвалили дещо підфарбовані, але антипідприємницькі за суттю норми оподаткування.

На наш сайт можна зайти і отримати всю інформацію про нашу діяльність. Ми відкриті. У нашій громадській організації не маємо і, відверто кажучи, не хотіли б мати великих олігархів-спонсорів. Не маємо, але хотіли б мати більше влади і повноважень, щоб розв’язувати проблеми людей.

Робота, а це — конкретна дія, триває. Приміром, Чернігівська область: виїжджали на зустріч з трудовим колективом у Прилуках, продовжуємо відстоювати його права. Наші юристи з людьми працюють. Не так, що зустрілися, поїхали і забули про них. Приклад Кіровограда. Дитячий садок, у якому виховуються діти, хворі на ДЦП. Ми не просто зустрілися з матерями цих дітей. Не тільки підтримали їхнє оздоровлення благодійництвом, а й допомогли створити громадську організацію «Серце матері». Допоможемо, щоб хтось з їх представників або ж вони самі прийшли до влади на Кіровоградщині. Щоб хтось з цієї організації очолив управління допомогою саме таким категоріям дітей і матерів. Це наша конкретна дія, наш проект, і ми за нього відповідаємо. Ще один приклад. Талалаївка Чернігівської області. Нафтовидобувне підприємство допрацювалося до того, що у людей з криниць щезла вода. І жодної допомоги людям, жодного відшкодування. Поїхали, зустрілися з районною владою, з людьми в кожному дворі. І вже після цього приїхали представники підприємства і почалося розв’язання проблеми. Почали проводити експертизу екологічних збитків. На перший погляд, це дрібниці. Але ні. Це проблеми конкретних людей. І таких проблем у кожній області чимало, намагаємося допомогти розв’язати їх.

— Валентине Олександровичу, в Україні є понад 50 000 випускників кращих вузів світу, іноземних програм, кращих вишів держави тощо. Те, що їх немає у владі, це результат їхньої пасивності чи того, що їм перешкоджають туди потрапити?

– Їм не дають і не дадуть прийти до влади, поки вони не об’єднаються і не почнуть захищати власні права та права своїх соратників, колег. Не треба боятися слів «йти до влади». Гідні люди мають це робити. Я особисто знаю багатьох таких людей ще з часу роботи Генеральним Консулом України у США. Вони зверталися з консульських питань, приходили на стажування тощо. Це талановиті люди. Такі люди навчались не лише в Америці, а й в Європі. Якби вони створили свою організацію, то ми би з нею охоче співпрацювали. За кордоном вони заробляють більше. Але потрібно приїхати в Україну, потерпіти рік, два. Попрацювати тут, застосувавши набуті знання, і змінити державу. Грузія, до речі, також через це пройшла. Згадайте, у них заступниками міністрів стали 25-річні випускники кращих американських вишів. Чому б нам не скористатися таким досвідом?

— У Росії створено проект «Кадровый резерв Президента России». Він патронується партією «Единая Россия». Нещодавно Віктор Янукович видав розпорядження про створення подібного проекту в Україні. Чи буде це корисним?

— Так. Навіть до нинішньої влади треба входити, якщо є така можливість, але зберігати свої світоглядні й моральні принципи і змінювати її (владу) зсередини. Записуватись у резерв, приходити до влади. Ненавидиш корупцію, зайди у владу, зміни її. Хай будеш один, хай вас буде двоє, але з часом сотні й тисячі. Навіть не на найвищій посаді ти вже не просто пасивний спостерігач, а хоч якось можеш впливати на певні процеси в державі. Треба прагнути реалізовувати себе. А не казати, що все погано, а я почекаю. Чого чекати? Вже дев’ятнадцять років чекаємо. Зараз з ким не зустрінешся, навіть з молодих людей, чуєш таке: «Там закрутили, тут затиснули, життя закінчилося». Чому закінчилося? А що ти зробив, щоб цього не було? «А що ми можемо?» То ви спочатку спробуйте, а тоді вже говоріть.

— Історик Володимир В’ятрович, який донедавна очолював Галузевий архів СБУ і успішно проводив розсекречення таємних документів КГБ, заявив, що відбулася монополізація національної пам’яті однією політичною партією, представники якої очолюють і Державний комітет архівів, і Український інститут національної пам’яті. Що Ви можете сказати з цього приводу?