Валентин Наливайченко: «Для мене патріотизм – це дія»

— Як позбутися совковості? Чи існують якісь ефективні рецепти, важелі?

— Найперш — українські реформи у всіх галузях і одночасна лібералізація економіки з пільгами для українського бізнесу. Ті, хто не розуміє, що будь-які реформи дуже дорогі, є просто романтиками або непрофесіоналами. Потрібно ініціювати реформи і забезпечити економічні ресурси для таких реформ. Програма реформування країни, розроблена громадським рухом «Оновлення країни», передбачає не мільярдні субсидії якомусь міністерству, а конкретні вкладення в дорогу, конкретну лікарню, конкретний дитячий будинок, оздоровчий центр для робітників тих чи інших підприємств, запровадження нормальних трудових угод. Це те, що ми розробили і передамо в уряд для виконання. Якщо вони не зможуть, то ми прийдемо в уряд і будемо виконувати. Для реалізації цього необхідне максимальне збільшення бази оподаткування. Для надходження податків, які мають допомогти розв’язанню кожного з цих питань. Максимальна детінізація економіки через максимальне спрощення умов для бізнесу. Не можете допомогти, то хоч не заважайте. Не заважайте українським бізнесменам, українським журналістам. Не можете посприяти — відійдіть. Журналіст сам заробить собі на хліб. Не створюйте цензуру, не посилайте податкову та інші каральні органи для того, щоб закривати ЗМІ. Вивільніть ініціативу, приватне життя людей. Вони самі знайдуть спосіб себе прогодувати.

Є ще одна складова реформ, надзвичайно важлива. Йдеться про дуже непопулярні заходи. Майже половину регулюючих структур і контролюючих міністерських органів має бути закрито. Більшість громадян України навіть не помітить їхнього зникнення. Повірте мені. Друге непопулярне рішення — це значне скорочення правоохоронних органів і їхніх функцій у боротьбі проти власних громадян. Конкретно. Якщо це податковий орган, то хай займається економічними питаннями. У нас зараз кожен правоохоронний орган має власні слідчі підрозділи. У кожного є навіть свій спеціальний підрозділ для боротьби з українськими бізнесменами. У міліції є, у податкової є, УБЕП, УБЕЗ, СБУ. Зміна ситуації можлива лише за вияву сильної волі й рішучості нової української команди, яка має прийти до влади. Якщо ж погрузне в корупції і підіграватиме своїм політичним партнерам і союзникам, а інших душитиме, — програє раз і назавжди. Досвід роботи у СБУ мені це підказує.

— У своїй пісні композитор і співак із Запоріжжя Анатолій Сердюк запитує легендарного Нестора Махна: «А над Гуляй-Полем цвітяться вишні… Нестор Іванович, Нестор Іванович: чому так вийшло?» Можна дещо перефразувати ці рядки з вірша Л. Верьовки: «А над Хоружівкою цвітяться вишні… Віктор Андрійович, Віктор Андрійович: чому так вийшло?». Зрозуміло, що запитання це скоріш риторичне. Але все-таки. Чому так вийшло? Чому так сталося? Чому не збулися очікування людей від Помаранчевої революції?

— Ми зустрічаємося з людьми, і люди в очі кажуть, що діється. Іноді таке, що краще б і не чути. Ідеали Майдану не реалізовані, бо не вождів на сцені люди чекали, а сподівалися, що все те, що при Кучмі їх давило (корупція, міліція, безкрай), що заважало їхнім дітям вступати у виші, зникне. Очікували на демонтаж совкової, антиукраїнської, корупційної системи. Натомість прийшли нові вожді й вождики, які не зважились не лише на демонтаж, але навіть забракло духу на реформування системи. Пригадайте гучну справу судді Зварича і ще семи суддів, які були затримані на гарячому з мішками грошей. Щодо резонансних справ загалом, то нагадаю, наприклад, 2009 рік, коли я оприлюднив інформацію про корупційні дії чотирьох народних депутатів. У нас були документи на руках. А у відповідь я отримав проти себе 24 судові позови. На жаль, народний депутат у нашій країні — людина поза законом. Генеральний Прокурор з трибуни Верховної Ради тоді сказав: «Я не знаю, що там Наливайченко вам показував, а у нас кримінальних справ немає». Або справа Рудьковського — ми її не просто розслідували, ми його в суд фактично на руках принесли. Інше питання — де тепер Рудьковський, чому він не отримав покарання в суді? Це питання вже не до мене.

Можу про себе сказати. Коли після роботи послом у Білорусі мене призначили головою СБУ, я насамперед поцікавився у свого попередника Ігоря Дріжчаного: «Чого ж нас так люди не люблять?»

2007 року ми розпочали програму реформування служби. Першим абзацом у ній було скорочення функцій служби. Мене тоді ніхто не зрозумів із поважних генералів. Вони вважали такий крок мало не кінцем світу. Наприклад, йшлося про те, що СБУ не матиме власних слідчих органів. Ми маємо зосередитися на контррозвідувальній діяльності. Друге — українізація служби. Також давалася непросто. Я пишу офіційний документ, де звертаюсь до колеги: «Пане капітане». Вони мені повертають зі зверненням: «Товаришу Наливайченко». Я запитую: «Який я вам товариш?». Я в комуністичній партії ніколи не був. У День вишиванки я прийшов на роботу у вишитій сорочці. Для багатьох це був шок. Але через два місяці вже багато молодих людей без жодного примусу почали приходити на роботу у вишиванках. Не всі, не було ж мого розпорядження: «Всім одягнути вишиванки або шаровари». Шароварщина — це навіть більша дискредитація української ідеї, ніж говорити російською в українських установах. Прапори українські розпорядився поставити на дахах. До того часу їх там не було. До речі, і досі вони там стоять. Але це все лише пунктирні питання, які передбачали для мене дуже болючі реформи. Саме тому я не хочу більше перебувати в СБУ. Бо у керівника не стільки часу забирає сама робота, як ламання стереотипів, традицій, усталеного порядку. Ми скоротили тоді чотири з половиною тисячі посад, і дуже добре. Звузили сфери того, де СБУ займається економікою. Подали проект закону, де прописали, що не треба занадто багато правоохоронних функцій. Це — пережиток радянщини.