Валентин Наливайченко - «Для мене патріотизм – це дія»

Валентин Олександрович Наливайченко народився 8 червня 1966 року в Запоріжжі. Закінчив з відзнакою Київський національний університет імені Тараса Шевченка, за фахом — викладач та референт-перекладач з англійської мови. Вільно володіє англійською та фінською мовами.

Дванадцять років віддав роботі у дипломатії. Працював, зокрема, Генеральним консулом Посольства України у США, директором Департаменту консульської служби МЗС України, заступником міністра закордонних справ України, Надзвичайним і Повноважним Послом України в Республіці Білорусь. У 2006 — перший заступник голови СБУ — керівник Антитерористичного центру при СБУ. З 2006 року в.о., а з 2009 до березня 2010 року — голова Служби безпеки України. Одружений, виховує доньку.

— Ми починаємо нашу розмову напередодні Дня незалежності. На календарі 2010 рік. На жаль, наша держава й досі перебуває в стані невизначеності — світоглядної, історичної, економічної, політичної, соціальної… Не розв’язавши проблем минулого, Україна від однієї невизначеності переходить до іншої. Пане Валентине, що може протиставити хронічному станові невизначеності нашого суспільства Ваша громадська організація?

— Члени нашої громадської організації «Оновлення країни» — це насамперед люди дії. Треба не тільки правильно розуміти, відчувати, а й бути патріотом не лише за ідеями та на словах. Головне — правильно діяти, бути патріотом української дії.

Я почав би з того, що шукати відповідь на будь-яке світоглядне питання починати треба з себе — завжди чітко усвідомлювати, що саме можеш зробити, і бажано не сам, а з командою. Лише тоді появляється можливість знайти відповідь. Для нас відповідь щодо оновлення країни полягає у тому, щоб підтримати тих, хто стояв на Майдані, хто тоді й тепер здатний діяти, хто є українським патріотом, хто любить свободу у всіх її вимірах і виявах. Від свободи індивідуальної до свободи власного бізнесу. Перший світоглядний висновок, який ми зробили і будемо обстоювати завжди, — це усвідомлення необхідності демонтажу совкової антиукраїнської системи, яка все ще панує в нашій державі. Починаючи від репресивних правоохоронних органів до чиновників і корупції, які є реальним уособленням радянської, паразитуючої, антиукраїнської системи. Наш патріотизм — це конкретна дія проти совкової антиукраїнської спадщини. Те, що вона є антиукраїнською, кожен громадянин відчуває щодня.

Про хабарників і хабародавців не писав і не говорив хіба що лінивий. Але ось який парадокс. Коли я очолював СБУ, то мої підлеглі неодноразово ловили «на гарячому» високопосадовців, образно кажучи, хапали за руку, і злодіїв-міністрів навіть у суди доставляли. Але наша судова система, на жаль, неспроможна виносити справедливі вердикти, бути непідкупними вартовими Закону. Сьогодні вже йдеться про корупцію, яка знищує простого українця. Проблеми, які у будь-якій демократичній державі може розв’язати і розв’язує громадянин, все ще віддані на відкуп сумнозвісним ЖЕКам, паспортним столам, санепідемстанціям. Це ж треба: масово приватизовані узбережжя річок, озер і морів. Годі вийти на їхній берег — обгороджені парканами.

Все те, що у розвинених країнах працює на людей, у нас усі ці 19 років так і залишилось у власності совкової радянської системи, бо залишилася антигромадянською сама система влади, її інституції. Друге. Те, що ми європейська правова держава — базовий постулат і для мене, і моєї команди. Понад те, ми не бавимося, як деякі політики (а більшість з них, на жаль, це робить) своїми принципами. Перед виборами ці політики раптом забувають, що є НАТО, Європейський союз, українська мова, недопущення базування іноземних військ на нашій території, що, зрештою, передбачено Конституцією. Вони або мовчать, або починають говорити, використовуючи подвійні стандарти. Це неправильно. Незалежність українська має обстоюватися в інтересах її громадян, вона має гарантувати їхню безпеку, повинна мати можливість захищати територію держави на багато років вперед. Ми розуміємо, що правова держава — це тоді, коли закон один для всіх. І коли принцип невідворотності кримінального покарання за правопорушення один для всіх. Неприпущенна ситуація, коли корупціонер (він же партійний лідер) свого часу міністра підтримав, і з вдячності політичну партію цього корупціонера захищають, закривають кримінальну справу проти її лідера, а натомість порушують кримінальні справи проти опозиціонерів. Має бути з точністю до навпаки. Вчинив правопорушення, — то колір партійного квитка не має цікавити високий суд. Треба починати з усвідомлення невідворотності покарання.