Валентин Наливайченко: «Для мене патріотизм – це дія»

Правова держава у нашому розумінні — це демонтаж каральної системи правоохоронних органів. Він починається з першої статті нового законодавства, яке у нас готове. Ми будемо його презентувати вже на початку вересня під час загальнонаціонального форуму громадських організацій «Оновлення країни». Підготовка проекту базувалась на моїх знаннях і досвіді роботи у МЗС, за кордоном та в СБУ. Перша стаття проголошує: захист прав і свобод громадянина — це пріоритет діяльності всієї правоохоронної системи України. Міліція та її спецпідрозділи мають захищати громадян, коли вони сплять, коли вони перебувають в магазині, коли вони виходять на майдан висловити свою позицію на захист власних свобод і Конституції. А не з точністю до навпаки: з кийками відгороджувати студентів від міністрів або людей, які тимчасово сидять на посадах начальників. Це не просто світоглядний принцип, це вектор розвитку держави. У тому, що треба зламати совкову антиукраїнську систему, яскравим виявом якої залишилася антигромадянська система влади, її інституції, переконана більшість з 46 мільйонів українців. Серед них і я.

— Наскільки допомагає у Вашій діяльності попередній життєвий досвід? Чи готові стати політичним керівником українських прогресивних сил? Адже існує позитивний світовий досвід: Черчілль, Де Голь, Аденауер і т. д. Зрештою, і в Україні колишні офіцери стають на чолі політичних проектів…

— Призначати себе вождем — це контрпродуктивно, не відповідає інтересам громадян. Не потрібні вожді. Потрібна ідея, потрібна українська дія. Для себе з нашими партнерами, союзниками, командою ми визначили і пропонуємо людям формулу українського успіху. Ця формула полягає у наявності людей, які здатні працювати й діяти. Вони стоять на патріотичних та професійних позиціях, готові змінити законодавство у бік посилення місцевого самоврядування. І це не пусті слова. Потрібно повернути права, владу, бюджет на місця. Тільки звідти можна почати оновлення економічне, гуманітарне, соціальне. Треба все з голови на ноги поставити, бо все знизу виростає. І ще. Коли громадські проекти будуються за вузьким професійним принципом, то це, на мою думку, помилковий шлях. Вихідці з силових структур — поважна категорія людей. Рішуча, патріотична. Але люди, які будують за професійними ознаками політичні поректи, діють, на мою думку, неправильно. Політична партія має представляти інтереси всіх людей. Наш принцип — загальнонаціональне представлення інтересів усіх людей, у тому числі й військових. Ми маємо захищати усіх громадян. Підполковник, полковник, капітан, які служили в українському війську, мають бути впевнені, що на пенсії їм не доведеться шукати кусень хліба. Раз і назавжди прописати у законодавстві гарантії для військових, котрі вийшли на пенсію. Так, як це зробили собі прокурори. Подивіться закон про Українську прокуратуру. Я не бачив жодного бідного або протестуючого прокурора чи пенсіонера прокуратури. Чому? Тому, що нормально прописане законодавство. У них пенсія удвічі, утричі, а іноді й у п’ять разів перевищує пенсію будь-якого українського військового. Це добре, що прокуратура колись домоглася собі такого закону, але такі закони і гарантії мають бути для будь-якого українського військового пенсіонера. І не потрібні пусті гасла: мовляв, як політик прийду і все вирішу для армії. Ви запропонуйте законопроект. Добийтеся його прийняття і виконання. Тоді це нормальне представлення і захист інтересів військових — і тих, що на посадах, і пенсіонерів.

— Але за чинного законодавства громадська організація має трансформуватися у політичну партію, щоб прийти до влади. Чи є такі плани?

— Безумовно. Але, звісна річ, якщо ти не вождь і думаєш не лише про себе, про свої кабінети зі шкіряними кріслами, мерседеси і бентлі. Подивіться, як живе в Україні будь-який партійний лідер. Зовсім не як рядовий український громадянин. Якщо ти думаєш не про себе улюбленого, а про презентацію і захист прав виборців, членів своєї організації, то мусиш, ясна річ, йти до влади. Але владу розглядати як інструмент для виконання і реалізації своїх обіцянок, виконання програми, якщо вона у тебе є. Якщо ж її у тебе немає, а є тільки гасла, навіть дуже красиві, то цього замало. Ось, наприклад: «Я знаю українську ідею». Добре, а що далі? Ось прийду до влади, тоді скажу. Прийшли до влади. І що ж? Лише два приклади, дуже промовисті. З розряду політичної міфології. Міф перший: не буде зростати ціна на газ — бо з Росією домовилися, термін перебування її флоту продовжили, її спецслужбу на свою територію запустили. А далі? Ціни на газ уже цієї осені для українських громадян зростуть удвічі. Отже, міф розвалився. Навіщо брехали? Другий міф: у нас з продовольством усе добре. Ми створюємо аграрні фонди, Україна — житниця Європи. Проаналізуймо. Зараз на світових ринках ціна на зерно на 60–70 відсотків підвищилася. Таким чином, українські аграрії повинні отримувати серйозні прибутки і кредитувати власні підприємства. Я зустрічався з людьми, котрі займаються сільським господарством. Нічого подібного. Вони не можуть продати зібране, вирощене у складних погодних умовах зерно. Чому? Тому, що існує створена попередніми урядами і підтримувана нинішнім урядом система зернотрейдерів. Хай би вона була, якби дбала про інтереси виробників, якби була вигідна українським аграріям. Якби прибуток і ціну регулювали справедливо. У реальності ж українські аграрії у боргах, у проблемах, потерпають від корупції. А перекупники (модне словечко — трейдери) утридорога продають зерно за кордон. Аграрний фонд для власної держави досі не створено. 4–4,5 млн. тонн має бути для балансу зерна. Запитайте у будь-якого урядовця. Та він навіть цифри не знає — скільки зараз збіжжя в аграрному фонді. Я здивуюся, якщо хоча би 1 мільйон уже закупили. Ніхто з уряду і урядовців не думає про виконання власних обіцянок. Швиденько продати, швиденько заробити, а з громадянами потім розберемося. А в нормальній європейській державі все відбувається інакше. Там думають: а як справи у вітчизняного підприємця. Як поживає працюючий співвітчизник чи пенсіонер. А потім усе інше. Безвідповідальність, непрофесійність і непатріотизм — основні риси нашої влади.