Микола Жулинський - Чому Свобода з острахом зазирає в скриньку Пандори?

У червні 2009 року Урядом прийнята постанова про «Порядок визначення обсягу книжкової продукції державною мовою, підготовка, випуск та/або розповсюдження якої здійснюється вітчизняними видавництвами і підприємствами книжкової продукції, для укладення договорів оренди приміщень».

Реалізація зазначеної постанови дозволяє підтверджувати право на оренду державного та комунального майна без конкурсу видавництвами та підприємствами книгорозповсюдження книжкової продукції за умови випуску і розповсюдженню ними книжкової продукції державною мовою не менш як 50 % відповідно до прийнятого у цьому році Закону України «Про внесення змін до статті 9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» щодо книговидавничої справи».

Незважаючи на чинне законодавство, постанову Верховної Ради України «Про запровадження мораторію на виселення редакцій друкованих засобів масової інформації, закладів культури, у тому числі бібліотек, видавництв, книгарень, підприємств книгорозповсюдження» продовжується практика виселення суб’єктів видавничої справи із орендованих ними приміщень. Зокрема, наприкінці минулого року під загрозою виселення з приміщення по вул. Б.Хмельницького, 51-А, опинилися «Всеукраїнське державне спеціалізоване видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам’яті України», редакція дитячого журналу «Соняшник», а також одна із найстаріших столичних книгарень — «Сяйво».

Із зазначеного питання в інформаційному агентстві УНІАН Держкомтелерадіо було проведено прес-конференцію, в якій взяли участь відомі державні та громадські діячі, а також на захист видавців відбулась акція «Живий ланцюг» за участю представників громадськості Києва, діячів культури, науки, літератури, мистецтва, які виступали проти рішень Київської міськради.

Колегією Держкомтелерадіо, на засіданні якої розглядалось питання про стан реалізації Програми 2009 року, визнано стан фінансування програми «Українська книга» незадовільним, таким, що завдає нищівного удару книговидавничій галузі України та ставить під загрозу подальше функціонування видавничих організацій.

Відповідно до рішення колегії Комітетом було підготовлено звернення до Кабінету Міністрів України із пропозицією вжити невідкладних заходів щодо покращення ситуації з метою виконання Програми діяльності Уряду.

Опрацьовані звернення 6-ти редакцій газет та журналів стосовно надання державної фінансової допомоги друкованим засобам масової інформації (відповідно до Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» та Порядку надання державної фінансової допомоги засобам масової інформації). Однак через відсутність відповідних коштів з державного бюджету, фінансової допомоги редакціям не було надано.

Комерціалізація аудіовізуальних засобів масової інформації в Україні логічно привела до того, що, скажімо, телевізійний та кінематографічний продукт, який виробляється в нашій країні, зорієнтований на російський ринок і на російськомовного глядача, бо головна мета виробника такої продукції — бізнесова привабливість. То ж хай не втішає нас те, що за останні 5–6 років збільшено виробництво в Україні власного аудіовізуального продукту. Всі ці телепрограми, «мильні» серіали, телефільми, ток-шоу розраховані передусім на російськомовного глядача і цілеспрямовано формують російський мовно-культурний простір. Переважна більшість комерційних теле- та радіоканалів, а також комунальних активно впроваджують російсько-українську двомовність, яка насправді є асиметричною, тобто, спрямованою на формування в суспільній свідомості домінанти російської мови в культурно-інформаційному просторі України. Все це посилює і так наявну величезну диспропорцію у структурі українського культурного та інформаційно-комунікаційного простору на користь Росії. До того ж публічне використання російської мови, яке демонструють народні депутати, державні чиновники, бізнесова і наукова еліта, формує проросійську орієнтацію, сприяє подальшій консервації російсько-політичного і мовного культурного ареалу, який повинен розглядатися, згідно з позицією влади Російської Федерації, як складова російського культурно-інформаційного простору. Ще перебуваючи на посаді першого заступника голови уряду Росії Д.Мєдвєдєв, виступаючи на Міжнародній конференції з питань статусу російської мови за кордоном, заявив: «Турбота про статус російської мови безпосередньо пов’язана з нашою спільною роботою по захисту прав і законних інтересів наших співвітчизників, із збереженням російськомовного простору за межами Росії. Для нас це надзвичайно важливе соціальне та політичне питання» 9.