Микола Жулинський - Чому Свобода з острахом зазирає в скриньку Пандори?

Сучасне керівництво Російської Федерації свою зовнішню гуманітарну політику повністю підпорядковує політичним завданням. Серед головних пріоритетів державної політики Росії є утвердження позицій російської мови в Україні. Саме тому «російська мова та російська преса об’єктивно є основою поширення панросійської ідентичності в Україні» 10.

Цим завданням формування в Україні наднаціональної панросійської ідентичності підпорядкована інформаційна політика Російської Федерації на пострадянському просторі, механізми якої були визначені і схвалені на саміті глав держав-учасниць СНД у Казані (серпень 2005 р.).

На перший погляд, все розвивається в руслі процесів глобалізації та інтенсивного зростання ролі інформативного фактора в світовій політиці ХХІ століття, а насправді Росія прагне формувати той єдиний інформаційно-комунікативний простір, який конструюватиме і далі, як це було за часів Російської імперії та комуністичної імперії СРСР, російськомовний простір, у якому домінуватиме російська наднаціональна ідентичність. А отже й надалі розмиватиметься цілісність українського культурно-символічного простору, якої ми ще не досягли передусім через непослідовну, невиразну, несистемну гуманітарну політику української влади. А якщо зважити на те, що певні політичні сили в Україні навіть у своїх партійних програмах передбачають проведення проросійської мовної політики, продовжують маніпулювати «мовним питанням» під час виборчих кампаній, то про яке успішне формування українського національного наративу можна говорити в умовах партійної внутрішньої політики, спрямованої на дезінтеграцію українського суспільства.

Очевидно, що цим успішно користується країна-сусід, яка останнім часом активізувала зусилля, використовуючи легальні механізми реалізації політики СНД, на створення російської ідентичності на пострадянських теренах, передусім на території України. Наша держава розглядається багатьма російськими політологами як «недружня держава», тому на Україну передусім мають бути націлені механізми створення спільного гуманітарного простору шляхом збереження та посилення позицій російської мови, формування єдиного інформаційно-комунікативного простору, уніфікованого науково-освітнього та спільного культурно-символічного простору.

Росія активно використовує незахищеність українського інформаційного поля, посилюючи інформаційну інтервенцію на українське суспільство і цим самим розмиваючи і так слабку національну єдність та ідентичність. Як узагальнюють у Центрі О.Розумкова, «є всі підстави констатувати, що ненормована та безконтрольна присутність в українському інформаційному просторі закордонних, передусім російських ЗМІ, утворила потужній канал впливу на свідомість українських громадян. Стає дедалі очевиднішим — він є інструментом просування на територію України інтересів сусідньої держави, використовується для забезпечення її ідеологічної та політичної присутності» 11. І не тільки в ідеологічній та політичній присутності суть проблеми, яка є проблемою стратегічної безпеки України. Інакше як наступальною інформаційною операцією не назвеш цей агресивний інформаційний вплив, який здійснює Росія на український інформаційно-комунікативний простір. І наслідки цієї операції, яку планують, розробляють і реалізовують, як правило, недержавні організації на зразок «Русского Журнала», «Кремль. Орг» чи «Агенства политических новостей», надзвичайно загрозливі для України. Як тут не згадати теоретичного батька інформаційних воєн, давньокитайського військового діяча Сун-цзи, який у «Трактаті про військове мистецтво» (V ст. н. е.) радив: «…найкраща політика зводиться до захоплення держави цілісною… Здобути сотню перемог у боях — це не край мистецтва. Підкорити суперника без бою — ось вінець мистецтва» 12.

Чи усвідомлює українська влада, яку загрозу національній безпеці України становить агресивна інформаційна політика Росії, об’єктом якої є український інформаційно-комунікативний простір? Безперечно. У «Стратегії національної безпеки України», затвердженої Указом Президента України від 12 лютого 2007 року № 105/2007 читаємо: «2.8. Посилюється негативний зовнішній вплив на інформаційний простір України, що загрожує розмиванням суспільних цінностей і національної ідентичності.

Недостатніми залишаються обсяги вироблення конкурентноспроможного національного інформаційного продукту.