Леонід Капелюшний - У нашому домі йде реставрація імперського режиму за ширмою декларативного суверенітету

Одне слово, мова про рішучий поворот, якими ошелешив нас новий Президент. Голова на повороті — обертом, а навантаження, як при виході із земного тяжіння у космічну невагомість. То ми вже не створюємо замкнений цикл із виробництва ядерного палива, будучи урановою коморою, то Голодомор — не геноцид, то Бандера і Шухевич — не Герої України, то пишемо із Росією спільний підручник історії і знову реформуємо іще не завершену реформу освіти, то висміяний і запльований регіоналами «бюджет проїдання» від помаранчевих замінений ще гіршим «соціально орієнтованим» від місячно-білих, ющенківське вимітання деркачем корумпованих чиновників — засуджуване янукоїдами до публічних судом, змінилося таким само, але іще більш тотальним вигнанням «хоружівських» і заміною їх на донецьких. «Хоружівські» — умовно, а донецькі у прямому і без лапок сенсі. Аж дива беруть, де там така надпотужна кадрова кузня взялася? Ходить такий анекдот. У нашого Президента питають колеги, чи зміг би він керувати США? «Звичайно, чом ні?» А якщо об’єднаною Европою? «Та без проблем!» А як стосовно Китаю? «Китай… З Китаєм напряг буде. На посади донецьких не вистачить».

Так ось, чи такі вже й незаперечні істини, що лежать в основах нашого світогляду, історичного почуття і знання? Зокрема, щодо невміння руських князів єднатися? На Калці стали проти Субудая майже всі князівства. Як вказує чи не найбільш авторитетний російський історик Василь Татіщев, війська було 103 тисячі, та ще 5000 половців. Не прибув із дружиною лиш Юрій Суздальський, чим і дорікатимуть йому усі літописці, забуваючи сказати, що свою рать того літа він послав на західне порубіжжя, яке терпіло від чергового набігу сусідів по Европі. Там треба було стояти — стіною. Ще ніхто й не чував тоді про «агарян» зі Сходу, а західні варвари спустошували Русь, терзали її немилосердно, знекровлювали, і це була чи не найважливіша обставина нашого ослаблення перед нашестям. Та ще, звичайно, надмірність амбіцій, політичний егоїзм, як би тепер ми сказали, що засліплював очі хоробрим і тьмарив розум мудрим.

Вкотре читаю, як Мстислав Мстиславович повелів князю Данилові перейти Калку, як переправив своє військо і виставив із Яруном половецьку сторожу, як виявив татар і дав команду готуватися до бою.

«А князь Мстислав Київський і другий Мстислав сиділи в стані і не знали нічого, Мстислав же Мстиславович не сказав їм із заздрощів, бо була поміж них ворожнеча велика».

Які високі слова знайшов літописець, щоб оспівати мужність 17-річного князя Данила! Ось він врізався у татарські порядки, ось жене напасників, не відчуваючи рани в грудях! І половці із Яруном — за ним. Але та втеча — тактичний хід, монгольська «фішка». Степовики часом вдавали втечу і кілька днів, заманюючи противника у глуху пастку. Так вийшло і на Калці. Скоро вони дали таку відсіч, що половці покотилися назад, зминаючим наші бойові порядки.

«І були переможені усі князі руські, як ніколи іще не бувало від початку Руської землі».

Не єднання бракувало київським князям, а стратегічного мислення, військового мистецтва, військової дисципліни і порядку, які були у війську геніального Субудая. Задля виправдання військової недолугости наших предків не скупилися літописці на гіперболи — у їхніх хроніках ішли ординці без ліку, вони ніби змагаються, називаючи ординського війська хто триста тисяч, хто п’ятсот чи шістсот. Поза тим серйозні дослідники вважають, що було у монгольського полководця щонайбільше 30 тисяч ратників. Але то було справжнє військо. І якби Мстислав служив у Субудая і втаїв від нього інформацію або гарячий «монгольський Данило» кинувся в атаку без команди, чекала б страшна смерть не тільки на них. В Орді карали за одного порушника дисципліни у десятці всю десятку, винна була десятка — смерть усій сотні, за провину сотні клала голови тисяча. Тумен.

Битва на Калці та усе із нею пов’язане — моє читання під час останніх президентських перегонів. Борони Боже, думав я, застосувати до наших кандидатів демократичного спрямування «Ясу» Чингісхана. Обезголовів би демократичний табір вщент. Бо не було страшнішої провини у наших завойовників, як вивищити свій інтерес понад ханський. Тож в черговий раз «були переможені усі князі руські» із тієї ж, що й на Калці, причини. Не навчила Калка «князів руських», що гризня поміж собою, хай би якими були благородні наміри та принципи, завжди на користь ворогу. А вже як третій Президент на увесь світ заявив, що головним завданням було боротися не із Віктором Януковичем, а із Юлією Тимошенко, тобто забезпечувати перемогу тим силам, які ідуть нищити Україну, то й полин здався медом.

Читать дальше