Сергей Жадан - Anarсhy in the Ukr. Луганський щоденник

Перед концертом до мене підійшов представник цього самого антинародного режиму, котрий у них там, в антинародному режимі, відповідав за роботу з релігійними громадами. «У вас що, будуть буддисти?» – строго запитав він. «Так, будуть», – відповів я. «Що робитимуть?» – «Камлатимуть, – відповів я, – себто будуть читати молитву за мир». – «Ага, – промовив він стурбовано, – за мир. А можна отримати текст молитви?» – «Послухайте, – сказав я йому, – а ви, скажімо, перед Пасхою теж вимагаєте від православної церкви текст молитов, типу там щоб переконатися, що Христос воскрес і що жодних несподіванок цього року чекати не слід?» – «Знаєте, – він вирішив змінити тактику і довірливо до мене пригорнувся, – я вас не розумію: ось ви боретеся з антинародним режимом, себто з нами, – його голос звучав тепло і приглушено, сука гебешна, де вони цьому вчаться, – але для чого вам буддисти?» – «Ну, як для чого, – я спробував відсунутися, – вони за мир». «Ну, я, припустімо, теж за мир», – сказав він. «Але ж ви не камлаєте?» – заперечив я. «Усе одно я вас не розумію, – продовжив він. – Ось ви їх запрошуєте, а з них бабки треба збивати, хай платять, уроди, знаєте, скільки в них бабок?» «Не знаю», – признався я. Чувак скрушно похитав головою, з чого я зрозумів, що бабок у них до хуя.

Але дивно, подумав я, – здається, він не любить представників буддистської громади, як він, цікаво, працює з іншими громадами, може, він їх теж не любить? Може, він атеїст? Або ще гірше – представник якого-небудь сатанистського культу, може, його призначили головним по роботі з релігійними громадами з огляду на його сатанистське минуле, подумали – у нас і без релігійних громад справ по горло, у нашому антинародному режимі, так що доручимо цю справу заслуженому сатаністу, він-то їм напевне дасть просратись, усім цим масонам. Так що, отримавши карт-бланш, він рішуче приступив до роботи, щоранку приходив у свій кабінет із мідною табличкою «Комітет по роботі з релігійними громадами», де на столі лежали підручники з окультизму і сатанинська біблія, й починав прийом представників різних громад. Залишившись у кабінеті сам на сам із черговим адвентистом сьомого дня, він навалювався на беззахисну жертву, зв’язував її по руках і ногах і здійснював над її тілом різні ритуальні дійства – з профілактичною, так би мовити, метою. Жертва нажахано кричала, представники інших релігійних громад, котрі сиділи в коридорі на стільцях і чекали своєї черги, нервово пересмикували плечима, в останнього відвідувача він виривав печінку й серце, клав їх у великий поліетиленовий кульок із супермаркета «Таргет» і з почуттям виконаного обов’язку йшов додому. А міліціонери на вахті віддавали йому честь і з повагою говорили: знову Іван Михайлович халтурку додому поніс.

Відкамлавши, буддисти вишикувалися в колону й задоволено пішли додому. За ними довго відлунював барабанний бій.

Улітку наступного року вони знову з’явилися й запросили мене в гості. Революція зазнала поразки, реакція святкувала цілковиту й беззаперечну перемогу, одне гівно навколо, усі вилупки, усі продалися антинародному режиму з його комітетчиками й сатаністами, друзі порозбігалися, літо ще тривало, але осінь була вже десь поруч, десь зовсім поруч. Вони зателефонували й сказали, що відкривають ступу миру, запросили на відкриття. Ага, подумав я, ось хто не обламався, ось хто стійкий і непохитний, ось чий шиз не може вибити жоден режим, навіть такий антинародний, як наш. Мені сподобалося словосполучення «ступа миру», і я поїхав на її відкриття.

Те, що вони жили в піонерському таборі, мене зовсім не здивувало, усе правильно, подумав я, усе, як має бути, – де ж їм іще й жити, як не в піонерському таборі, вони так нагадують піонерський загін, піонерську дружину імені верхньої чакри. Табір знаходився на території харківського лісопарку, за совка він належав якомусь заводу, зараз завод збанкрутував, табір розвалився і його захопили буддисти. Захопили і спробували там окопатися. Антинародний режим, а головним чином, знайомий нам уже сатаніст Іван Михайлович, повели з ними рішучу боротьбу, намагаючись вибити їх із території піонерського табору в густий сосновник або взагалі на територію дружньої нам Російської Федерації. Буддисти трималися стійко, а для міцності духу побудували на території піонерського табору ступу миру й запросили на її відкриття представників ЗМІ та дружніх організацій. Я, так виходило, був представником дружньої організації, хоча й сам не знав – якої саме.