Микола Савченко - Анатомія неоголошеної війни

На прес-конференції, що відбулася з цього приводу, командувач ВМС України віце-адмірал Володимир Безкоровайний заявив, що Україна як морська держава буде мати гідний її військово-морський флот, що складатиметься з майже 150 кораблів та суден різних класів. Взагалі внаслідок поділу ЧФ до складу ВМС повинні увійти 3 сторожові кораблі, 8 малих протичовнових кораблів, 3 десантні кораблі на повітряній подушці, 2 великі десантні кораблі, 1 середній десантний корабель, 3 підводні човни, 7 ракетних катерів та 8 тральщиків.

Цього ж дня Державний прапор України було піднято і над адміністративною будівлею селища Новоозерного.

Наступного дня після цієї події, 28 березня, в Тисовці (Львівська область) у ході спільного засідання колегій міністерств оборони двох країн зустрілися міністри оборони України і Росії Валерій Шмаров і Павло Грачов. Під час зустрічі вони мали підписати план-графік передавання кораблів та об’єктів у Севастополі. Українським ВМС належало прийняти 54 корабля та судна і майже 70 об’єктів інфраструктури. Проте документ так і не було підписано. Керівники військових відомств дійшли згоди, що остаточно вирішити проблему ЧФ можуть досягнути прем’єр-міністри двох країн, бо проблема базування є передусім політичною. Тому було підписано тільки план-графік передавання до складу Збройних Сил України об’єктів, озброєння, техніки і майна ЧФ, що містяться поза Севастополем. Сторони також домовилися, що до повного політичного вирішення питання базування флоту командування ЧФ та ВМС України повинні будуть відпрацювати тимчасовий план базування кораблів двох флотів у Севастополі. Планувалося також 1 червня 1996 року на українських кораблях урочисто підняти прапор ВМС України, а на російських — Андріївський прапор. Проте цьому не судилося збутися.

Окрім того, у Тисовці позиції сторін з питання базування залишилися незмінними. Російська сторона продовжувала наполягати на виведенні всіх частин українських ВМС із Севастополя. А українська сторона принципово стояла на розміщенні частини кораблів ВМС України в двох севастопольських бухтах.

Невирішеність цього питання знову зумовила відкладення візиту Президента Росії до Києва, який було намічено на 4—5 квітня.

Перекреслено було й усі наміри відпрацювати тимчасовий план базування кораблів двох флотів у Севастополі. Увесь процес було зупинено телеграмою міністра оборони Російської Федерації Павла Грачова. Знову приймання об’єктів і кораблів у Севастополі відсувалося на невизначений час.

Ситуацією, що склалася, не забарилися скористатися активісти так званого російського національного віча. Депутат кримського парламенту Олександр Круглов на одному з мітингів закликав жителів міста до боротьби за поновлення єдиної неподільної Росії-iмперії та до готовності досягти цього будь-якою ціною, зокрема й зброєю, а Росія, за його словами, тільки допоможе позбутися бандерівців.

У період такої невирішеностi з цілою низкою політичних заяв несподівано для нас виступив командувач Чорноморського флоту. 30 квітня, на зустрічі з журналістами, він дав усім зрозуміти, що питання перебування українських ВМС уже вирішено, і все буде так, як визначено в Сочi — два флоти базуються окремо. На думку Кравченка, присутність штабу ВМС України в Севастополі “недоцільна і ненормальна”.

Бажання не нове, вже десятки разів на різних рівнях як політики Росії, так і сепаратисти в Криму та Севастополі намагалися організувати кампанію вигнання нас із міста. Чи була це тоді політична гра, що забезпечить перемогу на виборах Борисові Єльцину, ми не знали. Залишалося тільки вірити, що другої “Масандри” не буде. Хоч до нас надходила найрізноманітніша інформація. Зокрема, що в Євпаторії вже звільнено один із корпусів військового санаторію під майбутній штаб, і ВМС не сьогодні-завтра почнуть переселятися. Не буду лукавити — ця інформація, безперечно, непокоїла нас. Насторожували й інші факти, пов’язані з реформуванням наших Військово-Морських Сил. Від колишньої авіації ВМС залишилася третина, що отримала назву морської авіаносної групи. Два полки передали Військово-Повітряним Силам країни. Севастопольський військово-морський інститут, який раніше входив до структури ВМС, було підпорядковано Управлінню військової освіти Міністерства оборони. Зовсім несподіваною була директива міністра оборони про передання управління окремої бригади морської піхоти та одного з двох окремих батальйонів морської піхоти ВМС національній гвардії. Ситуація складалася важка. Замість 40 тисяч особового складу, що передбачалися раніше, український флот було урізано до 15 тисяч. Через таку реорганізацію раніше гостра проблема дефіциту офіцерських та мічманських кадрів, з урахуванням того, що на одну третину скорочувався штаб, майже повністю відпала.