Микола Савченко - Анатомія неоголошеної війни

Ми, звичайно, розуміли, що Україна перебуває в найскрутнішій економічній ситуації, в якій будівництво ВМС було майже неможливе. На 1996 рік нам виділили тільки половину з мінімуму необхідних коштів, при чому майже чотири п’ятих мало піти на грошове забезпечення військовослужбовців. Звичайно ж, на розвиток флоту грошей не залишалося, бо частина коштів виділялася на продовольче та речове забезпечення.

Під час наших реорганiзацій продовжувались і реорганізації Чорноморського флоту, про які вже звільнений з посади адмірал Балтiн сказав: “Берегової оборони немає, систему спостереження зруйновано на 100 відсотків, систему управління — на 70 відсотків, систему тилового забезпечення — на 72 відсотки... Систему розвідки зруйновано. З решти сил сьогодні неможливо скомплектувати оперативне угруповання. Немає тактичних ударних груп. Такий флот тепер дійсно не потрібен.“ (“Независимое военное обозрение”, №6, 1996 р.).

У нас становище було ще гіршим. До всіх труднощів додалася ще одна — три місяці нам не виплачували грошове забезпечення, затримували й інші виплати. І це незважаючи на те, що 4 квітня 1996 року на державному рівні було ухвалено рішення про пріоритетне фінансове забезпечення Військово-Морських Сил України, як зазначалося, виходячи з політичного значення будівництва їх і завершення поділу Чорноморського флоту.

Однак, незважаючи ні на що, навіть при таких обставинах становлення наше продовжувалось. У ті дні можна було з певністю сказати, що, якби не шефська допомога, флотові загрожувала б загибель. Допомагали практично всі регіони України. Крим тільки за перший квартал 1996 року перерахував українському флотові близько 20 тисяч доларів. Харків майже стільки ж. Крім того, харьків’яни відрядили три ремонтні бригади для ремонту великого десантного корабля “Костянтин Ольшанський”. Дніпропетровці відремонтували сорок електродвигунів різних кораблів, а завод імені Ленiна направив на український флот найнеобхідніші інструменти та прилади для обслуговування електромеханічної частини кораблів. Чернiгів забезпечив технічну підготовку підшефного малого протичовнового корабля “Чернiгiв” до спільних навчань з 17 до 20 квітня. Морські маневри відбувалися під назвою “Шторм-96”. Під час навчань, які проводилися в рамках військового співробітництва, було відпрацьовано спільні дії в боротьбі з підводними човнами противника. Похід українського корабля очолив заступник командувача Військово-Морських Сил України контр-адмірал Олексій Риженко.

Продовжувались, як і раніше, в минулі роки, візити кораблів інших держав у порти України.

З 20 до 23 квітня в порт Одеса здійснив діловий захід есмінець Військово-Морських Сил Нiдерландів “Ван Амстел”. З 15 до 18 квітня відбувся діловий захід у порт Одеса есмінця ВМС США “Артура У. Редфорда”. Очолив похід капітан 1-го рангу Річард Т. Голдкрафт.

З 21 до 24 травня з офіційним візитом в Україну прибув командувач об’єднаних ВМС НАТО в Південній Європі адмірал Марiо Анджелі. Під час свого перебування він заявив, що український флот є сучасним флотом, який працює над тим, щоб досягнути успіху в майбутньому. Це була висока оцінка адмірала. Головною метою його перебування було поглибити взаємодію між флотами НАТО та України в рамках програми “Партнерство заради миру”. Згідно з цією програмою, українським ВМС, за твердженням адмірала, могла бути надана допомога у підготовці фахівців для флоту, навчанні передового досвіду організації дій у морі. Крім того, могли бути відпрацьовані спільно питання рятувальних операцій у морі, боротьби з мiнами, завдання протиповітряної оборони.

Мені разом з журналістами довелося висвітлювати перебування натівського адмірала в Севастополі, коли він зустрічався з заступником міністра оборони України — командувачем ВМС України віце-адміралом Володимиром Безкоровайним, начальником штабу — першим заступником командувача ВМС України контр-адміралом Миколою Костровим, відвідував сторожовий корабель “Гетьман Сагайдачний”. Слухаючи його, мимоволі ставив собі запитання: чому таких пропозицій не надходило, всупереч усякій логіці, від ВМФ Росії, командування ЧФ? Своїм, м’яко кажучи, iгноруванням російська сторона відштовхувала нас від себе і змушувала робити вибір на користь тих, хто пропонував нам допомогу. Все здавалося ненормальним, але це було так. Неоголошена війна в наших стосунках, яка, здавалося, вже була згасла, тепер знову розгорялася напередодні виборів президента Росії, що мали відбутися 16 червня 1996 року.