Микола Сенченко - Четверта світова. Інформаційно-психологічна війна

Проте цю ситуацію можна легко змінити. «Якщо економічна ситуація буде покращуватись, — каже Елла Лібанова, — і владні структури спрямовуватимуть зусилля на покращання життя широких мас населення, перемагання бідності, оздоровлення навколишнього середовища, забезпечення відповідного контролю за якістю продуктів харчування та питної води, розвиток системи охорони здоров'я, поширення стандартів здорового способу життя, тенденції смертності будуть досить сприятливими. В усякому разі, можна розраховувати на збільшення середньої очікуваної тривалості життя чоловіків до 73 і жінок — до 79 років». Тривалість життя середньостатистичного українця сьогодні становить 66,33 року.

За статистикою Всесвітньої організації охорони здоров'я, середня тривалість життя на Землі нині становить 48,5 року. За цим показником Україна поступається Білорусі (68,5), Росії (67,5) та Вірменії (66,59).

Реформа СРСР завершилася розвалом держави. Реформа української економіки закінчилася розладом економічної системи, котра існувала і годувала народ. Реформа української армії завершується розвалом колись третьої у світі, за ядерним потенціалом, армії. Реформа системи освіти веде до безграмотності населення. Реформа видавничої сфери призвела до її розвалу і до видання всього лише однієї книжки на кожного мешканця країни. Цей список можна продовжувати.

Чи може існувати хоча б якась суспільна безпека, стабільність, упевненість у завтрашньому дні у людей, які вже багато років живуть в атмосфері руїни, непоправних втрат?

Напрошується запитання: якщо руйнування зазнають навіть ті суспільні інститути, котрі були покликані боронити все суспільство, але не зуміли захистити навіть самих себе, яка сила наразила країну на смертельну небезпеку руйнування, поставила весь народ, не розрізняючи його на правих і лівих, червоних і білих, на межу небуття?

Наївно думати, що до руйнувань такого масштабу могли призвести помилки і прорахунки тих керівників, які управляли чи управляють сьогодні нашою державою.

Ні! Результат наших «демократичних реформ, які не мають альтернативи», є закономірним наслідком реалізації планів явних і таємних «доброзичливців» українського, російського та інших народів. Головним джерелом небезпеки для нашої країни і її народу є багаторічна жорстока війна, котру веде проти слов'янських народів світова фінансова мафія. Мета і сенс війни нині аж надто зрозумілі: це війна за ресурси у XXI столітті.

У так званого «золотого мільярда» Заходу є велике бажання забезпечити своє процвітання в майбутньому, продовжуючи паразитувати на труднощах і проблемах «тубільного» населення країн «третього світу», користуючись їхніми ресурсами і результатами праці їх народів. Усвідомлюючи, що в прямій воєнній агресії перемогти слов'янські народи неможливо, вони перейшли до інформаційної війни. Серед методів, що застосовуються в ході війни, — дезінформація, дезорієнтація, брехня, наклеп, підкуп, залякування, розбещення, пропаганда фальшивих цінностей і аморальності, викорінювання національно-культурної спадщини, витіснення основоположних інтересів народу і держави, спонукання до прийняття хибних висновків і до підміни цілей.

За інформаційної агресії правлячій «еліті» країни-жертви агресії нав'язується культура, що є чужою самобутній культурі її народу, нав'язується чужа ідеологія, чужа мова, чужі герої.

Той, хто програв в інформаційній війні, може не усвідомлювати, що його країна окупована ворогом. Декотрі можуть навіть радіти «долученню» до світової цивілізації, яскравій та агресивній рекламі чужою мовою, яку вони не розуміють. Проте наша держава окупована, і через геноцид ми несемо збитки в живій силі до півмільйона осіб щорічно. Нас позбавляють нашої героїчної історії, щоб нам не було на що спертися і відродитися. Скептики завжди ставлять це твердження під сумнів, запитуючи, невже наші президент і уряд про війну нічого не знають? І де ж та зброя, за допомогою якої ведеться інформаційно-психологічна війна?

Уже чотирнадцять років нас годує міфами гендлярсько-лихварська еліта. Що ж це за міфи?

Міф перший! У випадку війни «еліта» буде захищати український народ, нашу землю, боротися за національну незалежність.

Чому це міф? В Україні, особливо на початку XXI століття, демократія за допомогою системи виборів створила для нас гендлярсько-лихварську еліту, яка ґрунтується не на вірності, не на любові до своєї країни, не на принесених жертвах, а на зраді країни, на задоволенні особистого інтересу, на хабарах, торгівлі сферами впливу, збагаченні за рахунок експлуатації, крадіжок і пограбувань, на боягузтві й інтригах, що плетуться, аби покінчити з будь-яким противником.