Микола Сенченко - Четверта світова. Інформаційно-психологічна війна

Неадекватність поведінки слабкого полягає в його неготовності вчасно подивитися у вічі реальності, створеної авантюризмом сили: слабкий ігнорує очевидність виклику, всіляко заколисуючи себе думкою, ніби нічого страшного й визивного не сталося, і головне полягає в тому, аби заспокоїти агресора. Проте чим поступливіші у цій грі слабкі, тим більше це провокує сильного, який запевняє себе в тому, що для нього немає нічого неможливого».

«Сильні» сьогодні — це нова компрадорська і гендлярсько-лихварська еліта, це «нові українці», які конвертували владу у власність, залишившись при владі («продвинута п'ята колона»); це також США, що відіграють роль агресора, використовуючи «томагавк-право». Іншими словами, агресор і жертва агресії досить нечасто на початку стратегічної гри виступають у відповідних ролях. Однак нерішучість слабкого провокує сильного, який стає агресивніший, а простір його авантюрної діяльності більшає у міру того, як слабкий поступається. Таким чином, з самого початку процесу ми стикаємося не з природною нестабільністю, а з суспільним «виробництвом», у якому задіяні дві сторони. Слід зауважити, що така модель є універсальною. За допомогою цієї моделі можна описувати глобальну стратегічну нестабільність сучасного світу в цілому, а також соціальну нестабільність в Україні, що пов'язана з «реформами» і діями президента та його оточення. Тим жителям України, які бояться дивитися правді у вічі, а посилаються на своєрідне алібі — «системні умови» чи «об'єктивні обставини», які вищі «за наші суб'єктивні можливості», — слід сказати, що таке алібі не може слугувати виправданням убивчій бездіяльності.

Сьогодні настав саме той час, щоб позбавити «бездіяльних» алібі і сказати їм, що кожен може і повинен впливати на хід подій, замість картати себе за бездіяльність. Якщо ви вибрали бездіяльність — це ваша провина, і відповідальність за трагедії сучасного і наступних поколінь XXI століття вам випадає розділити з сильними і нахабними цього світу. Тому що ваші покірність і слабкодухість, ваше потурання сильним помножили їхні сили й дали можливість їм вважати себе всесильними, яким усе дозволено.

Згадаймо події кінця XX століття. Югославія: адміністрація США довго думала розпочати війну проти цієї країни. Довго велася пропагандистська кампанія, розмови про геноцид, тоталітаризм тощо. Війну можна було не допустити, якби європейська спільнота чи Росія категорично виступили проти війни. Але цього не сталося, і це спровокувало «сильного» на бомбардування Югославії. З Іраком уже не церемонилися. Навіть не знайшовши нічого, що свідчило б про наявність зброї масового знищення, президент Буш розпочав війну, не звертаючи уваги вже на значно рішучіші протести, ніж у випадку з Югославією, світового товариства.

Постає природне питання. Якщо триває війна, отже, мабуть, є і зброя, за допомогою якої вона ведеться? Розроблена спеціальними науково-аналітичними центрами теорія насильства свідчить про наявність трьох видів зброї: модельно-організаційної зброї, інформаційної, яка є зброєю найвищого пріоритету, і матеріальної — зброї нижчого пріоритету.

«Новизна» іраксько-американської війни, а також сербської та афганської, полягає у тому, що в ній американська адміністрація, а точніше, надсуспільство США, застосували у найповнішому обсязі так звану модельно-організаційну зброю (МОЗ). При цьому воєнні дії були саме прикриттям, точніше — забезпеченням застосування МОЗ. Сербів, афганців та іракців перемогли не американські бомбардування, а секретна «модельно-організаційна зброя» — стратегічне ноу-хау американської наделіти. Суть її полягає в тому, що для перемоги над будь-якою сучасною державою не обов'язково кожен її клаптик завойовувати. Є інший шлях. Відомо, що фінанси, промисловість та засоби комунікації — це кров, плоть і судини будь-якої держави. Маючи можливість уразити ці життєво важливі складові, можна знищити будь-яку державу. Головне — накинути фінансовий зашморг на шию країні.

Скласти топографію промислових об'єктів, мостів, доріг, засобів зв'язку та ін. за сучасних систем супутникової розвідки найпростіше.

Сучасна держава міцно вбудована у світову фінансову, економічну та політичну системи. Бюджет більшості країн формується здебільшого за рахунок експорту і прив'язаний до якоїсь міжнародної валюти, приміром, до долара, євро тощо. Ці системи перебувають під контролем надсуспільства США. Саме воно створило більшість міжнародних фінансових інститутів: Міжнародний валютний фонд, Міжнародний та Європейський банки реконструкції та розвитку. Воно створювало і латентні структури: Тристоронню комісію, Більдерберзький клуб, Раду з міжнародних відносин та ін. Істеблішмент керує більшістю транснаціональних компаній (ТНК), контролює основні сировинні та товарні ринки. Тому істеблішменту дуже легко створити модель міжнародних зв'язків будь-якої країни: міжнародна торгівля, ринки збуту, фінансова система.