Дмитро Чобіт - Фарисеї, або Неоголошена війна Україні

31 серпня 2005 року Віктор Ющенко провів велику нараду в секретаріаті Президента України. На ній були присутні Державний секретар Олександр Зінченко і його заступники, перший помічник Президента України Олександр Третьяков, керівники служб та управлінь. Необхідність такої наради визрівала давно, її причинами стала незадовільна робота секретаріату Президента. У ході наради Президент піддав гострій критиці діяльність Державного секретаря О.Зінченка та підпорядкованих йому підрозділів. Зокрема, Президент висловив незадоволення якістю підготовки його виступів та аналітичних і довідкових матеріалів, що надаються йому на ознайомлення, відсутністю належної взаємодії секретаріату Президента. Названо було приклади вражаючої недбалості в документообігу, коли важливі матеріали міністерства та відомства отримували із секретаріату Президента несвоєчасно, що не дозволяло їм вчасно приймати необхідні рішення.

Президент вказав на низьку виконавчу дисципліну працівників секретаріату, зробив ряд інших суттєвих зауважень. Безумовно, що такі промахи свідчили про недостатні управлінські здібності О.Зінченка, який на високій державній посаді більше імітував бурхливу роботу, ніж це було насправді. Більше того, він займався невластивими секретаріату президента питаннями, зокрема, літакобудуванням, українсько-російськими відносинами, телебаченням і навіть дозволяв собі телефоном втручатися в діяльність правоохоронних органів, як це практикувалося у комуністичні часи.

Піддавши критиці дії секретаріату, В.Ющенко поставив чіткі завдання щодо вдосконалення роботи апарату Президента та підвищення професійного рівня його діяльності. Всім, чию діяльність Президент критикував, була надана можливість виступити та висловити власну позицію з обговорюваних питань. Наприкінці наради знову виступив Ю.Ющенко, узагальнив сказане та вказав термін виправлення недоліків. Фактично цим завершальним виступом Президент закінчив нараду. Проте, вже після цього слово ще раз взяв Олександр Зінченко і висловив свою незгоду із думкою Президента щодо неналежної роботи секретаріату та його особисто. Віктор Ющенко вислухав мовчки точку зору О.Зінченка і, не коментуючи його висловлювань, закрив нараду.

Після цього Президент мав тривалу зустріч із О.Зінченком. Про що вони говорили – невідомо, однак після неї поведінка О.Зінченка сильно змінилася. В наступні дні Олександр Олексійович рідко з’являвся на робочому місці, а коли приходив, закривався в кабінеті і навіть не відповідав на телефонні дзвінки. Такий стан тривав кілька днів і навіть викликав стурбованість відповідальних працівників секретаріату.

Єдину суттєву справу, яку зробив у цей час О.Зінченко – підписав розпорядження про створення робочої групи щодо розробки проекту реформування секретаріату Президента України відповідно до його доручення. Керівником цієї групи О.Зінченко призначив Владислава Каськіва, відомого керівника партії “Пора”. Мотиви такого призначення О.Зінченко нікому не пояснив, але його дії шокували багатьох, адже В.Каськів не мав жодного досвіду у таких важливих питаннях, як забезпечення діяльності глави держави, більше того – він узагалі не мав досвіду організаційно-управлінської діяльності.

Здивувавшись таким несподіваним призначенням, перший помічник Президента України Олександр Третьяков спробував з’ясувати мотиви призначення В.Каськіва, але О.Зінченко навідріз відмовився на цю тему говорити і кинув слухавку. У цьому плані дуже показовим є і той факт, що за вісім місяців роботи О.Зінченко жодного разу не запросив першого помічника Президента на жодну нараду, яку він проводив. Фактично Держсекретар О.Зінченко став своєрідним фільтром, через який мусила надходити інформація до Президента України. Доходило до того, що важливі документи з Ради національної безпеки і оборони України передавалися главі держави теж через Державного секретаря.

Події у Секретаріаті Президента України у часі збіглися із гострим конфліктом на Нікопольському феросплавному заводі. Конфлікт виник не лише через непрофесійні і безвідповідальні дії уряду, а й внаслідок явної зацікавленості вищих урядовців у розв’язанні цієї проблеми на користь фінансово-промислової групи “Приват”. Але для початку коротко про суть проблеми.