Дмитро Чобіт - Фарисеї, або Неоголошена війна Україні

Для того, аби йти окремим блоком на парламентські вибори 2006 року і перемогти на них, Ю.Тимошенко потрібно було перебрати на себе стабільний електорат “Нашої України”. І щоб це зробити, потрібні були екстраординарні зусилля, які б відштовхнули людей від В.Ющенка та вірної йому політичної сили – “Нашої України”. А без компрометації своїх вчорашніх союзників цього досягти було неможливо.

8. Перші підступні атаки

До війни з Президентом Ю.Тимошенко почала готуватися, мабуть, із дня свого призначення прем’єром. У всякому випадку в березні 2005 року це робилося вже неприховано. У близьких до Юлії Володимирівни виданнях розпочалися нападки на так зване “оточення президента”. Я от тепер думаю: це ж треба вміти робити з найближчих і випробуваних соратників Віктора Ющенка якихось демонічних осіб, не маючи при цьому жодних фактів.Однак, що головне – вже всі ніби й звикли, що це негативні персонажі, але і досі ніхто не знає, чому. Чи не маємо ми тут справу із цинічним і добре продуманим маніпулюванням суспільною свідомістю українців?

Мета нахабно-цинічної атаки на найближчих соратників Віктора Ющенка навіть і не приховувалася – ізолювати Президента України від своїх близьких сподвижників і нав’язати йому вічну дружбу з Юлією Тимошенко, тобто змусити його виконувати те, що від нього вимагатимуть.

Шановні читачі! Згадайте, чи не мав місця подібний сценарій у минулій історії України? Та цього ж самого легковірного Л.Кучму так обклали з усіх боків явно антиукраїнські сили, що вже й не він керував державою. Подібну роль готували і В.Ющенку. До речі, із цією мрією багато хто не розлучився й досі.

Але що найбільш вражає у цій історії, так це миролюбність народного Президента – він пробував мирити своїх соратників із Юлією Володимирівною, закликав подавати руку. І що цікаво: з екранів телевізорів і Петро Порошенко, і Роман Безсмертний, ніяковіючи, відповідали, що не ведуть якихось підступних дій проти прем’єра, демонстрували свою миролюбність. Інших персонажів з так званого “оточення президента” я особисто на екранах у такій ситуації не бачив. Але бачив Юлію Володимирівну – вона явно не бажала миру. Не мирний процес її влаштовував, бо як тоді роз’єднати і ослабити команду В.Ющенка? Її кредо складало відоме гасло: “Розділяй і володарюй”.

9. Групування юліанських сил

Перша публічна демонстрація намірів сталася на квітневій 2005 року політраді ВО “Батьківщина”. Тоді я вперше дізнався про глибину протиріч у таборі помаранчевих і про жорстоке протистояння лідера “Батьківщини” з “оточенням президента”. Називалися прізвища: П.Порошенко, Р.Безсмертний, Д.Жванія, О.Третьяков, М.Мартиненко. Фактів не було названо жодних. Лише Юлія Володимирівна звинуватила їх у підготовці усунення її з поста прем’єра і заявила, що миру із цими людьми бути не може.

Такі заяви колеги по партії сприйняли із співчуттям та розумінням, адже, за словами Юлії Володимирівни, вже було визначено час її усунення – червень, максимум – вересень. Тому головне завдання – протриматися до початку парламентських канікул.

На цій політраді сталася ще одна знаменна подія – ряди ВО “Батьківщина” поповнив добре відомий Михайло Юрійович Бродський. Олександр Турчинов урочисто оголосив, що очолювана ним партія “Яблуко” у повному складі перейшла у “Батьківщину”. Здається, тоді лише автор цих рядків проголосував проти входження М.Ю.Бродського до ВО “Батьківщина” та кооптації його у члени політради партії. Голосував проти, бо добре знав із власного досвіду про ступінь “кришталевої чесності” та “виняткову бездоганність” цієї особи. Незважаючи на моє настійливе прохання надати з цього приводу слово, О.Турчинов його не надав, а наголосив, що Михайло Юрійович вже давно плідно співпрацює із “Батьківщиною” і незабаром принесе їй чимало користі.

І хоча у пресі про політраду ВО “Батьківщина” та участь у ній Прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко і голови СБУ О.Турчинова ніде не йшлося, партактив націлювали до відкритої боротьби у стані помаранчевих. Військовою термінологією це означає приховане групування сил перед початком бойових дій. Так ведуть себе лише агресори.

Літо 2005 року минуло спокійно. Ні в червні, ні в липні ніхто не піднімав питання щодо відставки Юлії Володимирівни з поста прем’єр-міністра, а на День Незалежності Президент України навіть привселюдно похвалив очолюваний нею уряд. Ніщо не віщувало грози. Але раптово вдарив грім. Як кажуть, з ясного неба. Захмарилося не тоді і не там, де цього очікувала Ю.Тимошенко.