Дмитро Чобіт - Фарисеї, або Неоголошена війна Україні

Фактично 1 вересня 2005 року була здійснена спроба штурмом взяти Нікопольський феросплавний завод. Такі дикунські речі не допускає у себе жодна цивілізована держава. Саме з прямої вини вищих урядовців став можливий гострий конфлікт у Нікополі, який мало не привів до кровопролиття.

Осторонь такого гострого конфлікту, за яким у прямому телеефірі спостерігала вся країна, звісно не міг стояти Президент України. У цей же день, 1 вересня, Віктор Ющенко різко розкритикував ситуацію щодо Нікопольського феросплавного заводу. Він наголосив, що навколо стратегічного для держави підприємства зіштовхнулися інтереси двох фінансово-промислових груп, сформованих за минулої влади. Президент нагадав, що існує рішення Вищого Господарського суду України про встановлення законності й повернення державі 50% плюс однієї акції. На його думку, уряд має докласти всіх зусиль, аби у виключно правовому полі вирішити конфлікт навколо НФЗ.

У цей же день В.Ющенко провів телефонні розмови з прем’єр-міністром, головою Фонду держмайна, міністром промислової політики, міністром юстиції та Генеральним прокурором, під час яких піддав жорсткій критиці позицію уряду, який “не зміг захистити інтереси держави в ситуації навколо НФЗ і забезпечити стабільність і порядок у Нікополі”. На думку В.Ющенка, “уряд, на жаль, не доклав достатніх зусиль, аби сьогодні навколо НФЗ не розгорталися провокації та дійства, влаштовані двома кланами”.

Президент доручив уряду і Фонду Державного майна України вирішити конфліктну ситуацію виключно в законному руслі: “Колектив НФЗ має відчувати, що влада відстоює інтереси держави і громадянина та створює всі необхідні умови для нормальної роботи цього стратегічного об’єкту [4] [4] Українська правда. – 2005. – 1 вер. // www.pravda.com.ua/ .”

Вже згодом, докладно вияснивши ситуацію, В.Ющенко сказав, що рішення Вищого господарського суду України про незаконність приватизації НФЗ “було виключно мудрим” і Президент прагнув вийти з конфлікту “легко на базі закону, як ми вийшли на прикладі “Криворіжсталі”. Однак після цього судового рішення, за словами Президента, “вищі урядовці почали спрямовувати дії в корпоративних інтересах. Тоді й виникли конфлікти, починаючи з легітимності зборів акціонерів, надуманого рішення Ленінського районного суду м.Полтави. За цими фікціями стоять високі посадовці [5] [5] Українська правда. – 2005. – 1 вер. // www.pravda.com.ua/ .”

Остаточну крапку у справі Нікопольського феросплавного заводу поставив Верховний Суд України 20 січня 2006 року. У цей день колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України іменем України винесла постанову, якою відмовила у задоволенні скарги ВАТ “Нікопольський завод феросплавів”, за яким стояла фінансово-промислова група В.Пінчука, про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 26 серпня 2005 року та постанови Київського апеляційного господарського суду від 25 липня 2005 року, якими було визнано незаконними придбання 50% плюс 1 акція Нікопольського феросплавного заводу консорціумом “Придніпров’я”. Таким чином, із кризової ситуації держава вийшла, так як і прагнув Президент, м’яко, без конфліктів і протистоянь, у чисто правовому полі. Держава тепер може відкрито продавати Нікопольський феросплавний завод на чесному і відкритому аукціоні. То навіщо було створювати 1 вересня 2005 року таку гостру і конфліктну ситуацію і збурювати всю країну? Заради чого і кого тоді так спішила тодішній Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко?

Фактично активна позиція Президента не дала можливості групі “Приват” з допомогою державних органів силою захопити НФЗ, що могло привести до кровопролиття. Той факт, що ухвала Полтавського суду вирішувалася миттєво, за допомогою державної виконавчої служби і величезних сил озброєних спецпідрозділів міліції, свідчило про участь у цьому процесі найвищої української влади.

У ЗМІ активно обговорювалася версія причетності Прем’єр-міністра України Ю.Тимошенко до лобіювання інтересів “Привату”. Підставами для підозр та звинувачень були вкрай дивні дії прем’єра, і навіть чутки про переговори радника прем’єра М.Бродського з І.Коломойським на його яхті в Середземному морі та ряд інших обставин. Цю інформацію Михайло Юрійович не підтвердив, але не заперечив і не спростував.

Саме тому в поле критики Президента щодо ситуації на НФЗ потрапила і Юлія Тимошенко. Цей факт, а також можливе підтвердження звинувачень щодо лобіювання прем’єром інтересів “Привату” загрожувало Ю.Тимошенко величезними неприємностями, аж до увільнення її від займаної посади.