Юрген Граф - Міф про голокост

Ми цього теж не знаємо. Але не тільки маленький Моше виявився стійким проти отруєння синильною кислотою. Газета оповідає далі:

"Пеєр і його сестра та брати — усе залишилися живі, і за ними ходили дві табірні жінки. А після війни Пеєр зустрівся зі своїм батьком і з його дружиною".

Закінчимо розгляд цієї дивної серії чудес заявою, зробленою базельським "Жидівським оглядом Макобі" у номері від 11 листопада 1993 р., у якому говориться:

"Кожна жидівська людина, що походить від нашої парши (Parscha), може жити, знаючи, що жидівський народ не залежить від законів природи".

Разом із ГК перетворилося на міф і число 6 млн. Але подивимося, звідки воно взялося. Уперше воно спливає в показаннях двох НС середньої ланки — у Дітера Вісліцені й Вільгельма Хеттля.

Вісліцені був шефом гестапо у Братиславі, свої свідчення він давав чеським комуністам, які його жахливо катували. Ціна таких визнань, природно, дорівнює нулю. Вісліцені міг назвати й 60 млн., аби тільки припинити тортури.

Хеттль був співробітником Адольфа Ейхмана в Головному управлінні держбезпеки. Про 6 млн. він, нібито, чув від Ейхмана. Після зникнення свого шефа Хеттль вирішив виплутатися з труднощів, зваливши на Німеччину провину, якої від нього зажадали союзники. Він був нагороджений за співпрацю: з нього не впала жодна волосина. Ейхмана ж в 1960 р. вивезли з Аргентини до Ізраїлю, де на показовому процесі світова судова бюрократія перетворила його в монстра і в 1962 р. знищила.

Але повернемося в 1942-й рік. Там ми натрапляємо на дивний факт: коли сіоністський активіст Наум Гольдман, який став згодом президентом Жидівського конгресу, вже у травні 1942 р. на прийомі в готелі «Балтімор» у Нью-Йорку заявив, що з 8 млн. жидів, що перебувають на теренах німецького панування, живих залишилося 2 або 3 млн. Тоді "голокост" тільки починався. Звідки Гольдман знав майбутнє число?

Але нашому здивуванню не буде меж, якщо ми звернемося до газети "Американські жиди", де про "голокост" говориться в номері від 31 жовтня 1919 р.: "про знищення шести мільйонів жидівських чоловіків, жінок і дітей ". Де і як той "голокост" здійснювався — з недоумкуватої писанини в газеті зрозуміти не можна, але число 6 млн. назване 7 разів.

Ось де знаходиться відповідь, чому неодмінно потрібна ця цифра: вона взята зі стародавності, це священне число запозичене божевільними політиками з Талмуду.

Замислимося над тим, яку колосальну роль число 6 млн. уже не одне десятиліття грає в пропаганді. Дотепер була тільки одна спроба це число викрити. У 1991 р. авторський колектив під керівництвом професійного анти-антисеміта В.Бенца (він керує Берлінським інститутом досліджень антисемітизму) видав пухкий том під заголовком "Виміри смерті народу", де говориться, що в Третьому Рейху було знищено від 5,29 до 6,01 млн. жидів. А вісьмома роками раніше американець В.Заннінг у книзі "Вирішення" робить висновок, що на теренах німецького панування загинуло кілька сотень тисяч жидів.

Обидві книги проаналізовані Гермаром Рудольфом у його роботі, яка є загальнодоступною. Ми обмежимося лише коротким цитуванням з неї.

Щоб одержати число в 6 млн., Бенц і його команда вдаються до різних маніпуляцій, наприклад, до подвійної бухгалтерії, користуючись тим, що території під час Другої світової війни переходили з рук у руки. Рудольф розкрив подвійні підрахунки на 533193 жидів. Далі зовсім спокійно на рахунок німців заносяться сталінські чистки і депортації. У Польщі Бенц вважає вбитим кожного жида, що не повернувся туди після війни. Виходить так, нібито книга Леона Ірі "Exodus" взагалі не була написана.

На відміну від Бенца, Заннінг веде підрахунок з належною увагою. У своїй книзі, заснованій винятково на жидівських і союзницьких джерелах, він показує, що після 1945 р. 1, 5 млн. жидів виїхало з Європи до Палестини, США, Південної Америки та Австралії. Але ці 1,5 млн. ще не вирішують всієї проблеми. Іншу її частину варто шукати в СРСР. Згідно з даними перепису, в 1939 р. у Совєтській державі проживало 3,02 млн. жидів. За даними перепису 1959 р., їх там було 2,267 млн. Однак усі сіоністи сходяться на думці, що ця цифра надто занижена. По-перше, кожен совєтський громадянин може за власним бажанням назвати свою національність, і більшість, якщо не всі, асимільованих жидів називають там себе "рускімі". По-друге, совєтський режим був зацікавлений у тому, щоб під історію "голокосту" підвести необхідну базу, і тому навмисно почав після війни занижувати число проживаючих у країні жидів. 1 липня 1990 р., тобто через багато років після початку масової еміграції совєтських жидів на Захід, "Нью-Йорк пост" писала, посилаючись на ізраїльських фахівців, про 5 млн. жидів, що живуть у СРСР.