Юрген Граф - Міф про голокост

У Центрі сучасної жидівської документації Симона Якоб, котра народилася 13 липня 1927 р. у Ніцці, значиться "убитою газом". Пізніше під ім'ям Симони Вайль вона стала головою Європарламенту і французьким міністром охорони здоров'я. Її мати й сестри також пережили Освенцім і померли від тифу в Берген-Бельзені. Знову — трагедія, однак тут немає ніякої політики цілеспрямованого знищення, інакше всі троє були б убиті або ще у Франції, або в Освенцімі.

Будучи жидом і бійцем Опору, Леві після арешту не був убитий німцями, а посланий на примусові роботи в Освенцім. Він написав про це в книзі "І це людина?" Австрійський жид і соціаліст Каутський побував за роки війни в Бухенвальді, Освенцімі й ще раз у Бухенвальді, але залишився живий. Його 80-літня мати померла в грудні 1944 р. у Біркенау, отримуючи до останнього дня медичну допомогу.

Лауреат Нобелівської премії миру, на думку якого кожен жид мусить відчувати "здорову чоловічу ненависть до німців", пережив Освенцім і Бухенвальд.

Можна було б навести ще дуже багато імен відомих жидів, що побували в "таборах знищення", натомість залишилися живими: "полювач за нацистами" Симон Візенталь, колишній президент кнесету Д.Шиланський, християнський демократ Ерік Блюменфельд, рабин Лео Баск, Юзеф Ціранкевич, Гершель Гріншпан, убивство яким німецького дипломата стало поштовхом до "ночі битого скла". Сюди ж відносяться всі, "що пережили голокост" і написали спогади, у яких на всі лади вирікають: "Я уник усього, щоб повідати вам, що відбулося з іншими".

Коли голокостників ставлять перед цими фактами, вони відповідають, що НС проводили комбіновану політику знищення. В "Енциклопедії голокосту" написано: "Після прибуття до Біркенау ув'язнених змушували якомога швидше покинути вагони… Офіцери СС робили "селекцію": більшу частину оправляли до ГК, а меншу — на примусові роботи… Приголомшливе число жертв — чоловіків і жінок — негайно після прибуття в Освенцім 2 відправляли до ГК і не реєстрували". Проводили "селекцію" і в Майданеку. В "суто винищувальних таборах" геть усіх відправляли до ГК, у тому числі й працездатних, незважаючи на те, що німці відчували крайню потребу в робочій силі.

Не кажучи бодай і про те, що "селекція" суперечить основній версії голокосту, за якою винищували всіх, — вона також не збігається з фактами. Якби справа виглядала так, то в Освенцімі не реєструвати б старих людей, оскільки вони не годні для роботи. Непрацездатними були й діти. Їх повинні були б убивати відразу після народження. Проте, польська акушерка Станіслава Лещинська повідомляє:

"У тих жахливих умовах я прийняла близько 3 тис. дітей. Незважаючи на страшенний бруд, комах, інфекційні захворювання та інші жахіття, відбувалося щось надзвичайне, неймовірне, але справдешнє. Одного разу табірний лікар велів мені скласти рапорт про інфекцію в породілей, а також про смертність серед матерів і дітей. Я йому відповіла, що ні серед матерів, ні серед дітей немає жодного смертного випадку. Лікар подивився на мене з недовірою й сказав, що навіть у кращих німецьких клініках не можуть похвастатися такими результатами".

Славна акушерка, безсумнівно, сказала б, якби народжених такими самовідданими матерями дітлахів негайно убивали..

За даними С.Спілберга ("Список Шиндлера") ще через 50 років після закінчення війни були живі 300 тис. тих, що пережили голокост, з яких 150 тис. будуть опитані перед кінокамерою до 1997 р. Американо-жидівська газета "Jewish Chronicle" писала 28 липня 1995 р.:

"У цей час живі 250–300 тис. що пережили голокост. Арі Цев, що проводить інтерв'ю з 150 тис., уважає, що їх повинно бути 400 тис.".

Отже, через півстоліття після закінчення Другої світової війни поживають 250–400 тис. колись депортованих жидів. А скільки їх повинно було бути в 1945 р.? Як пише Вальтер Заннінг у своєму сенсаційному дослідженні "Ліквідація", у той період, коли нібито відбувалися масові вбивства, у сфері німецького панування проживало не більше 4 млн. жидів. З них, як визнано, далеко не всі були депортовані; переважну більшість французьких, бельгійських та італійських жидів взагалі ніхто ніколи не зачіпав.

Отже, що в такому випадку робити з наступними твердженнями:

— німці прагнули викорінити всіх жидів;

— у двох із шести "таборів смерті" убивали не всіх жидів, відбираючи працездатних;

— на інших чотирьох "фабриках смерті" знищували й працездатних, хоча з документів видно, що німці гарячково шукали жидівську робочу силу;