Юрген Граф - Міф про голокост

Цьому "суто винищувальному табору" приписують від 3 млн. до 750 тис. жертв. На процесі Дем’янюка в Єрусалимі називали 875 тис. Класик "голокосту" Васілій Гроссман у книзі "Пекло Треблінки" (1946) описує такі методи знищення в таборі:

— удушення за допомогою відкачки повітря з камери. Зовсім неможлива технічно тема для роману жахів; вона незабаром зникла з арсеналу пропаганди голокосту;

— ошпарювання розпеченою парою. Метод був скасований Нюрнберзьким трибуналом 14 грудня 1945 р. (документ PS 3311);

— убивство вихлопними газами дизеля. Варіант незабаром був витиснутий іншими.

У лютому 1946 р. Самуїл Райцман заявив у Нюрнберзі, що в Треблінці було 3, а потім 10 ГК (1МТ VIII, S. 361). Після того вже не захотіли нічого іншого, ні описаної за 2 місяці до того парової камери, ні відкачки повітря, ні хлору або конвеєра.

Як у Хелмно, Собіборі й Бельзеці, трупи в Треблінці спочатку закопували в ями, а в 1943 р. викопали і спалили на відкритому повітрі без будь-якого залишку.

Ізраїльський "вчений" І.Арад пояснює: "Люди, котрі працювали на кремації, помітили, що трупи добре горіли без спеціальних горючих речовин". Метод такого спалення обрав високообдарований есесівець Герберт Флосс. Він здогадався, що товсті дами горять краще за худих чоловіків, і використовував їх як горючий матеріал.

Шкода, що цього дотепер не знають індуси і вирубують цілі ліси для спалення своїх померлих. Утім, може бути, що лише під час панування НС трупи горіли самі, а в умовах вільного суспільства — ні, через великий зміст води в клітках. Відповідно до документа, що сплив під час війни в жидівських верствах, у Треблінці було 10 ГК, в яких одночасно поміщалися 6 тис. осіб. Шлях до цих приміщень убивства був обнесений щільною огорожею шириною 1,5 м, а це значить, що ним могли рушити тільки два ряди людей. Між кожною парою тих, що йшли, відстань мусила бути не менше 0,5 м, тобто, утворюється черга довжиною в 2 км.

Згідно з Адельбертом Рюкерлем, котрий був керівником Центру переслідування НС злочинців у Людвігсбурзі, у Треблінці перебувало на службі 35–40 есесівців; тобто у кожній акції спалення на одного есесівця (якщо всі вони займалися тільки цим) припадало по 150 жидів! Жиди проявляли себе, на щастя, надзвичайно кооперативно — замість того, щоб пристукнути кількох есесівців і розбігтися, вони марширували, як повідомляє свідок у Дюссельдорфі, "голі, шеренгами, прямо в ГК".

Після того, як німці у вересні 1941 р. увійшли в Київ, там почалася серія вибухів і пожеж, жертвами яких виявилися сотні людей. Щоб помститися за це, німці, нібито, зібрали 33 тис. жидів, відвели їх на окраїну міста, розстріляли і кинули в яр. Пізніше там було вбито ще десятки тисяч жидів. Рівно два роки потому, коли Червона Армія підступила до Києва, трупи були вириті й спалені, як і варто очікувати, без залишку. Тож і від цього злочину не залишилося ніяких доказів.

Герберт Тідеман і Удо Валенді досліджували історію Бабиного Яру. Повідомлення свідків переповнені всіма мислимими і немислимими протиріччями. Перед розстрілом жертв нібито кололи багнетами, заривали в землю живцем і т. п.

З роками число жертв збільшилось до 300 тисяч.

Річ у тім, що до моменту вступу німців у Київ, там не було навіть 33 тис. жидів, не говорячи вже про 300 тис., оскільки всі вони вчасно були евакуйовані.

а) вивчення Фрідріхом Паулем Бергом "знарядь убивства"

Американський інженер Ф.П.Берг дослідив дизельний двигун як знаряддя вбивства. Він довів цілковиту абсурдність цієї легенди. Річ у тім, що це вкрай клопітно, трудомістко, неефективно, оскільки такий газ містить багато кисню і мало окису вуглецю. У бензиновому двигуні на 1 м 3вихлопу припадає 5 % і більше вуглекислоти, у дизельному не більше 1 %, якщо навіть він працюватиме на холостому ході. Було б набагато ефективніше просто зачинити жертви в камері без вікон.

Якщо голокост був, то його виконавці були технічними геніями, адже їм все-таки вдалося непомітно для всього навколишнього світу перевезти мільйони людей в центри знищення, отруїти газом і спалити без залишку, але от вражаючу неефективність знаряддя вбивства вони не врахували! Як і історію з циклоном-Б, історію з дизельним двигуном придумали профани в хімії. Однак двигун цей, на загибель голокостникам, указаний у всіх книгах з історії, і нікуди його звідти не забрати.

б) дослідження Арнульфом Ноймайером способу усунення трупів