Юрген Граф - Міф про голокост

У звеличеній ЗМІ до небес, перетвореній на кінофільм книзі "Смерть — майстер з Німеччини", Лео Рот і Еберхард Джекел пишуть: "Убивство європейських жидів унікальне. Ніколи до того держава не приймала рішення — огульно, без залишку — винищити відібрану нею групу населення, включаючи старих, жінок, дітей, і реалізувати це рішення за допомогою державної сили так, що приналежних до цієї групи не лише вбивають усюди, де їх схоплять, але ще й везуть на велику відстань з однією метою: убити в спеціально створених для цього установах".

Давайте погодимося, що НС справді вдалося заховати всі докази цього безоглядного масового вбивства цілого народу, і перейдемо до наріжного питання: чи справді всі жиди, котрі потрапили до рук німців, “включаючи жінок, старих, дітей”, були “огульно, без залишку винищені”? Дати відповідь на це питання елементарно просто, для цього потрібно лише регулярно читати пресу й, читаючи, трошечки думати.

Почнемо наш рейд полями преси вільного світу зі статті в "Шпігелі" (№ 51, 1992 р.), яка має назву "І тоді я пішов у ніч". У ній йдеться про низку жидів, "котрі пройшли нацистський табір смерті й залишилися живі". Ось кілька прикладів:

— Ральф Джіордано, під час війни жив на волі, але під наглядом гестапо;

— Лео Байок, пережив війну в старому гетто в Терезієнштадте;

- Інгі Дойтчкрон, свою молодість у Німеччині під час війни описала в спогадах;

— Теодор Гольдштейн "був депортований нацистами у робочий табір Вулльхайде" і залишився живий; і т. д.

Про жидів, отруєних газом, у статті не йдеться. У тому ж номері "Шпігель" публікує інтерв'ю з "тим, що пережив голокост" — головою Центральної ради жидів у Німеччині Ігнацем Бубісом, який, до речі, є спадкоємцем іншого жида, "що пережив голокост", — Шмуля Галинського.

Затримаємося ще недовго на самому "інтелігентному" журналі і візьмемо номер від 4 вересня 1995 р. На стор. 152 там опублікована розмова з жидівським істориком Йосипом Рованом, про якого відомо, що за участь в Опорі він був депортований у Дахау. У цьому таборі він, природно, вижив, інакше "Шпігель" не проводив би з ним бесід. Проте, історики такої величини, як Рот, Джекел і ряд інших (всі — жиди) стверджують, що нацисти знищили жидів, "огульно, без залишку". Оскільки Рован не лише жид, але й учасник Опору, то йому смерть повинна була загрожувати подвійно, однак — ні, він вижив. Чи не диво?

Про інше диво нам сповіщає “Франкфуртер альгемайне цайтунг” у номері від 27 квітня 1995 р. Там розповідається про одного жида, учасника Опору, Арно Люстігера, "що пережив і концтабір, і табір знищення". У якому "таборі знищення" він був, не повідомляється, але він явно в ньому вижив, інакше не зміг би в 1995 р. обдаровувати читачів нападками на «антисемітизм і псевдонаукові ревізіоністські твори».

Дивом віє від повідомлення “Нордвест Цайтунг”, що виходить у фрісландському Ольденбурзі: у номері від 13 квітня 1994 р., у статті про Ізраеля Гутмана, головного видавця “Енциклопедії голокосту” говориться: "Ізраель Гутман народився в 1923 р. у Варшаві, в 1943 р. взяв участь у повстанні у Варшавському гетто і потім, до 1945 р., перебував у таборах Майданеку, Освенцімі, Маутхаузені й Гунскірхені".

Два з пройдених Гутманом табори вважаються "таборами знищення", і, от, учасник повстання, жид, проходить через них неушкодженим. Тут можливі три пояснення:

1. Недотепні нацисти, незважаючи на всі свої старання, так і не змогли знищити Гутмана, возячи його з табору в табір. Але тоді незрозуміло, чому вони не програли війну вже в перші дні?

2. Ми тут маємо справу із цілою низкою непідроблених чудес.

3. Німці взагалі не збиралися вбивати Гутмана, незважаючи на те, що він був жид і виступив зі зброєю в руках проти німецької армії. Вони інтернували його з міркувань безпеки, або тому, що мали нестаток у робочій силі можливо через дві причини водночас.

Яке із трьох пояснень ближче до правди? Нам здається — третє. Але розглянемо ще ряд прикладів.

Трагічна доля цієї родини, на перший погляд, начебто підтверджує версію про знищення. Але так здається тільки на перший погляд. У серпні 1944 р. Отто Франк, його дружина Едіт і дочки Анна і Марго були відправлені з Амстердаму до «табору знищення» Освенцім, де вони, однак, знищені не були. Отто Франк залишився живий. Дружина померла в 1946, а їхні дочки — у таборі, але не від газу, оскільки тоді навіть відповідно до офіційної версії отруєння вже не проводилися. Вони померли незадовго до закінчення війни від тифу в Берген-Бельзені, куди їх евакуювали з Освенціму.