Ричард Харвуд - Чи дійсно загинули шість мільйонів?

Разом з газовими камерами перетворилася в міф і цифра 6 млн. немов би замордованих жидів. Звідки вона взялася?

Вже у травні 1942 р. згадуваний сіоніст Наум Гольдман заявив у Нью-Йорку, що з 8 млн. жидів, які перебувають у сфері німецького панування (насправді було менше 3 млн.) живими залишилися 2 або 3 млн. Тоді «голокост» тільки починався. Звідки Гольдман знав майбутню цифру?

Виявляється, що газета «Американські жиди» ще в числі за 31 жовтня 1918 р. писала про знищення 6 мільйонів жидів. Де і як цей «голокост» здійснюватиметься, з безглуздої писанини в газеті зрозуміти неможливо, але цифра 6 млн. повторена 7 разів. Оце і є відповідь, чому неодмінно потрібна ця цифра: це — «священна» цифра, запозичена божевільними сіоністами з Талмуда.

Під час війни згадуваний раніше М.Стефанишин не зважаючи на підлості, що йому чинили жиди раніше, часто допомагав їм харчами, медикаментами, за які нерідко платив свої гроші. За доносом поляків німці двічі його судили як совєтсько-жидівського шпигуна, так що врешті решт він потрапив в Освенцім («Аушвіц»). Роботу Ю.Графа він читати не міг хоч би тому, що вона вийшла пізніше, ніж Стефанишин написав свої свідчення. Навряд чи й швейцарець. Ю.Граф читав Львівську газету. Послухаємо ж, що пише в'язень «Аушвіца» про ставлення німців до жидів [3]: «Коли границя стала по Сяну, німці зовсім не перечили жидам переходити на совєтську сторону. Було таке, що жиди назад верталися на німецький бік. До кінця 1939 р. їм дозволялося вільно йти на всі чотири сторони. I після 1941 р. вони ще займалися торгівлею, німці їх не чіпали. А як збудували гетто в Перемишлі (1942 р.), то почали ЇХ туди звозити… Перед тим, як переселяти жидів у гетто, тим з них, хто мав свої магазини, німці дозволяли розпорядитися своїми товарами на власний розсуд. Ніяких конфіскацій чи грабежу щодо них не було. Просто не мали права більше торгувати». А ось що він пише про жидівські «поневіряння» в Освенцімі та про жидівський «голокост»: «Жиди були в кращому становищі, ніж в'язні інших національностей. Вони їздили на роботу поза табір на фільварки, на фабрики, а на ніч їх привозили всіх назад у табір. Вони одержували пайки і на виїздах могли ще щось роздобути. Отже, режим жидів був кращий ніж тих, хто постійно знаходився у таборі. Харчували у таборі погано… Голод особливо косив військовополонених, зокрема, з червоної армії, яких тут було багато. Ось що дивувало: боронь Боже! — було образити, а надто вдарити жида. Якось я стусанув одного за нахабну поведінку: в присутності гестапівця він вимагав хліба, якого в цій ситуації я йому не міг дати. Що тут почалося! Гестапівець (австріяк) мене врятував і строго наказав, що коли я ще раз собі таке дозволю, то зі мною буде щось страшне. Я зрозумів, що німецька нагінка на жидів — то якийсь незвичайний маскарад. Керував жидами в «Освенцімі» жид Краковер і тільки йому було дозволено бити жидів за провини. Такі «штрафники» вже не потрапляли на «колоди», де одержували по 25–50 ударів, і караний ще мав сам собі їх рахувати. На поданому знімку з буклету про Освенцім, виданому в Кракові у 1958 р. (знімок газета наводить — Б.Б.), Краковер — крайній справа, поряд з німецьким конвоїром. Зверніть увагу на те, що конвойована група жидів, включаючи самого Краковера, не виглядає виснаженою. Мають нормальний вигляд, а не тюремний, змордований…

Мене перевели на роботу по ремонту табірних вишок… На вишках охорони були переважно власівці. Вони допомагали продуктами «своїм хлопцям», які були на території табору. Допомога українцям надходила від Українського комітету допомоги. Я був залучений до розподілу цієї допомоги, то на інші роботи вже не ходив… Допомагали ми продуктами і в'язням інших націй. В Освенцімі невільники кожної нації були окремо.

Якось до табору знову прибули представники з Міжнародного Червоного Хреста. Я поросив у них дозволу мені мати право доступу до всіх бараків табору. В «Освенцімі» не було дикого режиму, як в совєтських тюрмах. Мені дозволили. Так я мав змогу ознайомитися з усією територією табору, всіма його бараками і будівлями, знати їхні призначення. То коли з роками все настирливіше в газетах і по радіо, потім по телевізії почали говорити про масове знищення жидів в «Освенцімі», мене дуже здивувало. Я все чекав — впродовж десятиліть — що хтось авторитетно заперечить небилиці. Але чомусь цього ніхто не зробив й досі. А тим часом брехня вже утвердилась як «свята правда». Отож як в'язень «Освенціма», обізнаний з комплексом усіх його будівель, тверджу: ніяких крематоріїв і газових камері в Аушвіці не було. Блок-11, де нібито здійснювалось масове вбивство жидів газом «Циклон Б», — вигадка. В цьому цегляному, неоштукатуреному будинку при вході в концтабір «Освенцім», із звичайними вікнами, а не загерметизованими, як цього вимагав би такий «блок» (фото цього будинку також взято із вищезгаданого буклета), містилися лазні, де милися в'язні, насамперед жиди, яких не можна було навіть образити. I ніякої шибениці поряд з цим будинком не було (вона є на фото — Б.Б.). Вона поставлена вже потім, коли табір перестав бути табором. Відтоді мене не перестають дивувати твердження про те, що в «Освенцімі» знищено мільйон жидів.