Ричард Харвуд - Чи дійсно загинули шість мільйонів?

Зокрема, в Освенцімі їх загинуло не 1 млн., а 7 тис, і не в газових камерах, а власною смертю; у Бабиному Яру фашисти розстріляли не 150 тис, а всього лише 3 тис. жидів. «В Києві не без допомоги рабинів та їхніх посіпак було заплановано вбивство фашистами кількох тисяч євреїв на Лук'янівському цвинтарі поряд з Бабиним Яром наприкінці 1941 р. Флорізман наводить неспростовні докази фіктивності трагедії євреїв у Бабиному Яру…» (Г.Мусієнко, «Вечірній Київ», 20.10.95). «Мені приємно, що мій лист у «ВК» сприяв публікації етапної статті, яка започаткувала викриття однієї з останніх радянських (і жидівських — Б.Б.) фальшивок трагедії Бабиного Яру», свідчить Фіма Флорізман («ВК», 30.08.96). При оцінці кількості загиблих жидів треба взяти до уваги агітаційно-пропагандистське шумовиння та економічні інтереси.

Можна вбити сто німців, і преса про це мовчатиме. Можна убити тисячу москвинів чи іспанців, і преса цього «не помітить». Про чеченців, іракців, афганців чи арабів-палестинців немає чого і говорити, вимордування їх тисячами сприймається за звичайне явище. Можна убити мільйон українців, і жидівська преса напише, що нічого особливого не трапилось. Але якщо набити морду хоч одному жидові, всі засоби інформації верещатимуть про «антисемітизм і страшні переслідування євреїв». 3 цього і треба виходити, оцінюючи втрати жидів у будь-яких колізіях.

Цифра «6 мільйонів загиблих жидів» планувалася ними задовго до початку Другої світової війни. Після війни вона була пред'явлена німцям, щоб ті виплатили жидам за кожну «жертву» по 15 тисяч німецьких марок. Жиди відрізняються від інших ще й тим, що і з неіснуючих загиблих уміють робити добрий гешефт. Колись М.Гоголь писав, як вигаданий літературний «герой» Чічіков хотів зробити бізнес на мертвих душах… Жиди мрію зробили дійсністю.

Де б узявся навіть 1 млн. убитих, якщо до очищення Європи від жидів націонал-соціалісти приступили лише в другій половині 1941 р., коли вони вже розбіглися в Америку, Палестину, а особливо у свою Московську, імперію?

В той час, як військо й новобранців комісари пішки гнали на фронт, перевантажені автомобілі та поїзди з жидами просувалися на схід, подалі від фронту. На самому початку війни секретар компартії Білорусі П.Пономаренко у доповідній Сталіну писав, що жидів «охопив тваринний страх перед Гітлером, а замість боротьби — втеча» [1, с.268]. Отже, жиди повтікали. Лише незначна частка їх лишилася, не самі гірші, які мали найменше відношення до правлячої кліки, їх фашисти і переслідували як носіїв небезпечного юдонацизму. Якщо під час війни жиди й були в армії, то в НКВД, загонах охорони або в інтендантстві. На фронті були одиниці, головним чином комісари та замполіти.

По війні вони повернулися, отримали уцілілі або відбудовані для них рабами-гоями добротні помешкання, зайняли керівні посади і хизувалися: «Мі білі в евакуації!» Тоді це означало значно більше, ніж чотири роки бути на фронті. Пригадую, після війни вищі навчальні установи були переповнені жидами, як викладачами, так і студентами, народженими в 30-х роках. Ні разу не чув від них, що за час війни їхні лави дуже поменшали. Втрати Українців, навіть у відсотковому відношенні, були значно більшими і відчутнішими.

3 повідомлення Бориса Андріїва з Ромен (газета «Нескорена нація», травень 1998 p.), який посилається на офіційні статистичні джерела й наводить відповідні цифри, легко вирахувати, що відносна кількість жидів, загиблих на фронтах Другої світової війни (відношення кількості загиблих до тих, що проживали в Ромнах до війни), у 7 (сім!) разів менша, ніж відносна кількість загиблих Українців.

В 1945 р. Хрущов говорив, що жиди «злітаються в Україну як ворони» [2, с.347]. Але цього ЇМ здавалося мало. У війні вони вважали себе переможцями і вимагали більшого, що викликало невдоволення Сталіна. В 1946 р. він «був роздратований вимогами совєцьких жидів по поліпшенню умов їхнього проживання, коли вони повернулись з евакуації» [2, с,346].

Зважаючи на ставлення німецьких фашистів до жидів, вони повинні були б чинити фашистам найбільший опір. Але, на подив усьому світові, вони не лише не чинили ніякого спротиву, але в якійсь мірі навіть співпрацювали з ними. В чім же справа?

Голокост, тобто нібито масове знищення жидів у німецьких концтаборах під час Другої світової війни — це колосальне жидівське шахрайство. Розвінчанням його на Заході займається кілька десятків дослідників, одним з них є швейцарський історик і політолог Юрген Граф. Його роботу «Міф про голокост: правда про жидів під час Другої світової війни» на прохання Інституту перегляду історії (Лос-Анджелес, США) опублікував тижневик «Русский вестник» (ч.32–34, 1996). Виклад цієї роботи, підготовлений Павлом Чемерисом, наш читач може знайти в газеті «За вільну Україну», Львів, червень, 1997.