Ричард Харвуд - Чи дійсно загинули шість мільйонів?

Подаю декілька цитат з цієї надзвичайно цікавої праці.

«На основі аналізу більш як 250 публікацій на цю тему Ю.Граф робить головний висновок: жодних крематоріїв і газових камер у німецьких концтаборах не було. Ці «фабрики смерті» були радше засобом хитромудрого збереження жидів, ніж їхнього знищення. Освенцім, Треблінка та деякі інші концтабори служили транзитними пунктами для переправления жидів у Східну Європу… — речі неймовірні для масової свідомості, і все ж таки це факт, доведений наукою (Steffen Wernen. Zweite Babylonische Gefangenschaft, 1992)». «Знищення жидів газом не було в жодному таборі на німецькій землі», — свідчить відомий сіоніст Візенталь («Книга і книжники», с.5).

Ю.Граф зазначає, що сенс голокосту — від самого початку його затії-полягає в добре продуманій афері з розлогою низкою корисливих цілей:

1. Створити сприятливу ситуацію для заснування держави Ізраїль.

2. Надати їй морально-політичне і фінансово-економічне забезпечення за рахунок інших народів, насамперед «злочинної» Німеччини.

3. Дискредитувати християнство, яке, мовляв, «допустило таке зло».

4. Підкреслити месіанську роль юдаїзму як спасителя світу і людства: «Освенцім є заперечення християнства».

5. Штучно витворити атмосферу «провини» гоїв перед жидами, щоб на довгі роки травмувати «антисемітів» і таким чином забезпечити собі експлуататорську роль над ними.

6. В нових історичних умовах утвердити процес здійснення плану завоювання жидами світового панування.

Дослідники справедливо зазначають, що міф про голокост ображає людство, зображаючи жидів головною жертвою минулої світової війни.

Була ще одна мета, яку західні дослідники «голокосту» не помітили: під галас про «переслідування» жидів націонал-соціалістами відвернути увагу світової громадськости від жахливих злочинів жидівства проти поневолених ними народів у Совєцькому Союзі. Щоб перешкодити поширенню правди про «голокост», світове жидівство вдається до різних форм терору і навіть убивств об'єктивних дослідників «катастрофи». У Франції в 1978 р. історика Франца Дюпрі було вбито. Мішелю Кіньє студенти-сіоністи кинули в обличчя піхурець із сірчаною кислотою. Професора Роберта Фориссона позбавили кафедри в Ліонському університеті, бо він засумнівався в існуванні «газових камер». У Канаді художника Ернста Цюнделя (1985 р.) було засуджено на 15 місяців тюрми за розповсюдження брошури Річарда Харвуда «Чи справді знищено 6 мільйонів?».

У Швейцарії суддя-жидівка відправила на два роки до в'язниці шукача правди про жидів Ю.Графа. У Німеччині та деяких інших країнах «західної демократії» законодавче заборонено сумніватися у шести мільйонах немов би загиблих жидів. На цих прикладах добре видно, що поняття демократії та «свободи слова» досить умовні, принаймні, вони закінчуються там, де зачіпаються жидівські інтереси.

Від «голокосту» є і фінансово-економічний «навар» — допомога США та інших країн. До 1992 р. ФРГ виплатила Ізраїлю і жидівським організаціям, за офіційними статистичними даними, 85,4 млд. німецьких марок (справжня цифра значно вища). Наум Гольдман, багаторічний голова Всесвітнього жидівського конгресу, в книжці «Жидівський парадокс» пише: «Без німецьких компенсацій, які були виплачені в перші 10 років після проголошення Ізраїлю, держава не змогла б розвинути й половини своєї інфраструктури: весь залізничний парк, всі кораблі, всі електростанції, а також більша частина промисловості — німецького походження». (Добре обібравши Німеччину, останнім часом жиди взялися за Швейцарію). Освенцім служив транзитним табором для тих жидів, котрих висилали на схід (у Білорусь та Прибалтику), тому їх не реєстрували, але їх «голокостівці»-екстремісти оголосили «знищеними», — довів іспанський дослідник Енріке Айнат.

Після поділу Польщі (1939 р.) величезний потік жидівських переселенців ринув на схід. А після початку німецько-совєцької війні більшість жидів (80 %) було евакуйовано у східні райони СССР, і німці їх ніколи не бачили. В грудні 1942 р. Давид Бергельсон, секретар жидівського антифашистського комітету, заявив у Москві: «Завдякі евакуації було врятовано абсолютну більшість жидів, що жили в Україні, Білорусі, Латвії і Литві. Згідно з повідомленнями, які надійшли з Вітебська, Риги та інших міст, окупованих гітлерівцями, там залишились тільки поодинокі жиди».

В музеї Освенціма та інших архівах лежить 120–150 тисяч документів з Освенціма. I жоден з них не містить ані слова про отруєння газом хоча б одного жида. Свого часу вищезгаданий американський Інститут оголосив премію у 50 тис. доларів тому, хто зможе довести перед судом газові убивства хоча б в одному німецькому концтаборі, але охочих й досі не знайшлося.