Ричард Харвуд - Чи дійсно загинули шість мільйонів?

Зачистка Європи від жидів на початку 40-х років планувалася й здійснювалась як виселення їх на схід, а не як фізичне знищення. Ми маємо вірити жиду, який сумлінно досліджував це питання, а не бульварним жидівським газетам. «Жиди депортувались в жидівську резервацію на сході, яка мала виглядати як гігантський концентраційний табір…Гітлер, який до цього забороняв (!) депортацію у воєнну зону і мав намір остаточно видалити жидів з Європи на схід лише після успішного закінчення кампанії, був змушений віддати наказ про початок депортації німецьких жидів» (с.225). Отже, депортація, а не знищення. Що ж стосується «гігантського концентраційного табору», то в такий табір самі жиди перетворили всю Московську імперію. Ну що ж, нехай би і вони пожили в тих умовах, в які вони поставили і в яких понад два десятиліття жило 160 млн. населення.

Незважаючи на злочини жидів, ставлення фашистів до них було більше ніж гуманним. Лише в листопаді 1941 р. в околиці Риги було убито, очевидно випадково, кілька німецьких жидів (с.226). Лише в серпні 1941 р. «по наполяганню Гімлера та Гейдріха Гітлер увів жовту зірку, яку зобов'язані були носити всі жиди в Німеччині — захід, від якого він з тактичних міркувань довго відмовлявся» (с.227). «Радикалізація антижидівськоі політики в 30-х роках відбувалась при відносно невеликій участи Ґітлера» (с.229).

У воєнний час місцеве населення та військо, які ненавиділи юдеїв, могли без наказу вбити десятки, сотні, тисячі жидів, але не могли вбити мільйони. Не зважаючи на педантизм німців, «не вціліло жодного письмового наказу за підписом Ґітлера, який би відносився до остаточного вирішення. Можливо, письмових наказів і не існувало взагалі», пише Кершоу на стор.227.

Отже, «геноцид» жидів, який вони немов би зазнавали від фашистів, важко відрізнити від хитромудрого способу їх захисту від помети народів. Ще в березні 1943 р. їх багато було в Берліні, а пізніше виселили, очевидно, для того, щоб убезпечити від бомб союзників. По Мадяршині та Франції вони вільно розгулювали, а з Данії їх виселили лише восени 1943 р., щоб уберегти від жертв під час воєнних дій [4,с.257].

Всі світові історики сходяться на тому, що «винищення шести мільйонів жидів» — то є шахрайство, грандіозна жидівська фальсифікація з метою ошукати християнські народи заради досягнення жидами певних вигод. Безумовно, частина жидів, яких війна не зачепила, переслідували саме цю мету, бо жид і світовий шахрай — це синоніми. I все ж таки багато жидів, здебільшого ті, що постраждали від війни чи обмеження їхньої «діяльності» націонал-соціалістами, очевидно, щиро вірили в «мільйони загиблих жидів». Чому «остаточне рішення» жидівського питання вони сприйняли як їх фізичне винищення? На це є дві головні причини.

Перша. Жиди стільки шкоди наробили народам, серед яких вони живуть, що фізичне винищення ЇХ було б цілком справедливою розплатою. «Катюзі по заслузі». Вони це відчували і на це сподівались, але їхнім союзником став гнилий європейський гуманізм, який вони самі зневажають і над яким насміхаються.

Друга. Як ми не можемо зрозуміти жидів, так і вони нас. Самі жиди без вагань і не розмірковуючи винищили б усіх, аби мали таку можливість. Свої бажання і мрії вони видають за бажання пограбованих і ошуканих ними народів. Чому ми їх не винищуємо? Для них це є загадкою. Вони не можуть цього збагнути і вважають, що ми це обов'язково робимо, коли така нагода трапляється. Тільки де факти? Вони десь напевне є, думають жиди, лише знайти ЇХ вони не можуть. А якщо не можуть Знайти, то їх треба вигадати, бо вони все одно десь таки мусять бути!

Отже, ніякого плану винищення, голокосту чи геноциду жидів не було (але плани виселення — були). Була цілком природна ненависть німців, як й усіх інших цивілізованих народів, до жидів. Націонал-соціалісти просто скористалися війною, спровокованою і організованою самими жидами, для організації погромів, під час яких, а також від голоду, воєнних дій тощо загинуло біля 300 тисяч жидів — суща дрібниця порівняно з погромами, що вони чинили на Українській землі в 1918–1941 pp. Але це зовсім не заважало сіоністській, юдейській та комуністичній верхівці співпрацювати з фашистами.

Голодомором 1921–1922 років завершився перший період Великої жидівської революції. При сприянні москалів вони перемогли і запанували на величезних просторах відновленої Московської імперії. Небагатьом вдалося тоді вирватися з мертвлячих «братських обіймів»: Польща, Фінляндія, країни Прибалтики.